У Х В А Л А
09 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 460/939/19
Провадження № 11-244апп20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула матеріали касаційної скарги Релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви с. Мнишин Гощанського району Рівненської області (далі - Релігійна громада УПЦ) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у справі № 460/939/19 за позовом Релігійної громади УПЦ до Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Рівненська ОДА), третя особа - Релігійна громада Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Мнишин Гощанського району Рівненської області (далі - Релігійна громада ПЦУ), про визнання протиправним і скасування розпорядження та
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2019 року Релігійна громада УПЦ звернулась до суду з позовом до Рівненської ОДА про визнання протиправним і скасування розпорядження відповідача від 21 березня 2019 року № 232 "Про порядок почергового користування Покровською церквою в с. Мнишин Гощанського району" (далі - спірне розпорядження).
На обґрунтування позову Релігійна громада УПЦ зазначила, що культова будівля храму с. Мнишин знаходиться у її правомірному користуванні на підставі відповідного охоронного договору та не може бути передана у почергове користування двом або більше релігійним громадам у порядку, визначеному частиною третьою статті 17 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-ХІІ), до розірвання попередньої угоди в порядку та з підстав, передбачених цивільним законодавством України. Третя особа не зверталася до позивача щодо встановлення порядку почергового користування церквою, тому, на переконання останнього, спірне розпорядження порушує право Релігійної громади УПЦ на володіння і користування Покровською церквою в с. Мнишин, а також порушує релігійні звичаї та традиції щодо проведення церковних обрядів.
Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 25 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що Охоронний договір на передачу пам`ятки архітектури Покровської церкви 1876 року с. Мнишин Гощанського району Рівненської області від 29 вересня 1988 року (далі - Охоронний договір) не містить підписів громадян, які складають церковну общину, релігійну громаду, зареєстровану в установленому порядку, та не міг бути підписаний представником позивача, оскільки на дату його укладання релігійна громада позивача ще не була зареєстрована, а в статуті позивача немає посилань на те, що він є правонаступником попереднього користувача (сторони Охоронного договору) - Церковної ради с. Мнишин Гощанського району Рівненської області. Охоронний договір не надає позивачу переважних прав виключно одноособового володіння та користування культовою будівлею перед іншою релігійною громадою. Позивач та третя особа як релігійні громади, що зареєстровані в установленому законом порядку у с. Мнишин Гощанського району Рівненської області, мають визначені Конституцією України рівні права користування майном державної та комунальної власності, в тому числі і Покровською церквою цього села.
Також суди вказали, що положення Постанови Верховної Ради Української РСР від 23 квітня 1991 року № 988-XII "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Постанова № 988-ХІІ) не дають підстави стверджувати, що позивач є правонаступником релігійної громади, що існувала на момент укладення Охоронного договору від 29 вересня 1988 року. Спірне розпорядження не порушує прав та законних інтересів позивача, оскільки не передбачає можливості припинення його права користування культовою спорудою, а з метою врегулювання релігійного конфлікту між релігійними громадами с. Мнишин Гощанського Рівненської області передбачає почергове користування сторонами цього конфлікту приміщенням церкви. При цьому суд першої інстанції вказав, що при виданні зазначеного розпорядження відповідачем дотримано принцип пропорційності, оскільки його виконання фактично зупиняє загострення існуючого між позивачем і третьою особою конфлікту.
Не погодившись із указаними судовими рішеннями, Релігійна громада УПЦ подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, у тому числі неповне з`ясування обставин справи, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що Покровська церква с. Мнишин Гощанського району Рівненської області знаходиться в користуванні позивача на підставі Охоронного договору, який є чинним і передбачає не лише передачу права користування позивачу, але й покладає на останнього обов`язки з відповідального збереження цієї пам`ятки архітектури. Позивач набув статусу сторони Охоронного договору на підставі правонаступництва прав попередньої релігійної громади - Церковної ради с. Мнишин Гощанського району Рівненської області, що також було підтверджено з боку Рівненської обласної Ради народних депутатів при прийнятті рішень про реєстрацію статуту релігійної громади від 25 вересня 1991 року № 173 та про передачу позивачу культової споруди у постійне користування від 03 грудня 1991 року № 221. Охоронний договір є дійсним і має братися до уваги будь-якими третіми особами за умови, якщо його недійсність не встановлена судом. Позивач стверджує, що він є правонаступником попередньо існуючої (що існувала без правоздатності юридичної особи) релігійної громади відповідно до пунктів 3, 4 Постанови № 988-XII. Отже, Рівненська ОДА, приймаючи спірне розпорядження щодо визначення почергового користування культовою будівлею двома релігійними громадами, проігнорувала факт перебування її у правомірному користуванні позивача на підставі Охоронного договору та не вжила заходів щодо припинення такого користування або зміни його умов у встановленому цивільним законодавством порядку, що призвело до порушення положень статті 17 Закону № 987-ХІІ.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 07 серпня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу з викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що при вивченні судової практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах було виявлено розбіжності в їх розумінні, що призвело до різного застосування й тлумачення касаційними судами норм права, що регулюють ці правовідносини.
Верховний Суд України у постанові від 18 листопада 2009 року у справі № 21-1425во09 дійшов висновку, що культова будівля, що знаходиться у правомірному користуванні релігійної громади, не може бути передана у почергове користування двом або більше релігійним громадам у порядку, визначеному частиною третьою статті 17 Закону № 987-ХІІ, до розірвання попередньої угоди в порядку та з підстав, передбачених цивільним законодавством України.
У постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 817/1950/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання законності розпорядження голови Рівненської ОДА, яким внесено зміни до рішення виконавчого комітету Рівненської обласної ради народних депутатів щодо передачі у безоплатне користування культової будівлі та визначення режиму її користування на умовах, передбачених в окремих договорах, дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо встановлення режиму користування культовою спорудою, незважаючи на наявність чинного Охоронного договору про передачу в користування Церковній раді цієї культової споруди для проведення богослужінь.
Водночас схожі спори (щодо права власності та користування культовими спорудами) вирішуються й господарськими судами.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 907/56/18 (постанова від 12 березня 2019 року) за позовом Релігійної греко-католицької громади "Святого Архистратига Михаїла" села Пацканьово Ужгородського району Закарпатської області (далі - греко-католицька громада) до виконавчого комітету Пацканівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - виконком, сільрада відповідно), сільради, треті особи - Релігійна громада Української православної церкви Свято-Михайлівської церкви села Пацканьово Ужгородського району Закарпатської області (далі - православна громада), Ужгородська районна державна адміністрація (далі - Ужгородська РДА), предметом спору в якій було: рішення виконкому сільради, яким оформлено право власності на будівлю церкви, закріпленої за православною громадою, у формі колективної власності та доручено Ужгородському районному бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) виготовити свідоцтво на право власності та зареєструвати за православною громадою; видане сільрадою православній громаді свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю (церкву), з підстав перевищення виконкомом сільради повноважень щодо прийняття такого рішення.
Натомість Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у справах № 819/132/16 (постанова від 24 січня 2019 року) та № 813/1262/18 (постанова від 21 січня 2020 року) дійшов іншого висновку: законодавством чітко визначена юрисдикційність розгляду відповідних категорій справ, а саме відповідно до частини десятої статті 17 Закону № 987-ХІІ рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Так, у справі № 819/132/16 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - Тернопільська ОДА) предметом спору було розпорядження відповідача від 18 квітня 1997 року № 167 "Про передачу у власність культових споруд і майна, яке в них знаходиться, релігійним громадам населених пунктів області" в частині передачі у власність релігійній громаді Української Автокефальної Православної Церкви в м. Бучачі Тернопільської області (далі - УАПЦ в м. Бучачі) церкви Святого Архистратига Михаїла (далі - церква Св. Михаїла). Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що виникнення спірних правовідносин у зазначеній справі обумовлено незгодою позивача як члена релігійної громади парафії Свято-Миколаївської церкви та церкви Святого Архистратига Михаїла Української Православної церкви Київського Патріархату з правомірністю набуття релігійною громадою УАПЦ у м. Бучачі права власності на культову споруду та майно, що в ній знаходиться, а саме церкви Св. Михаїла, з посиланням на те, що позивач та інші члени парафії позбавлені можливості та гарантованого права віросповідання та участі у релігійних обрядах. Тобто предметом розгляду є не стільки рішення Тернопільської ОДА як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття УАПЦ у м. Бучачі права власності на церкву Св. Михаїла, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
У справі № 813/1262/18 за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Української Греко-Католицької церкви в селі Дубрівка Самбірського району Львівської області" (далі - Релігійна організація) до Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА), третя особа - Релігійна громада Української Автокефальної Православної церкви села Дубрівка Самбірського району, предметом спору було розпорядження відповідача "Про передачу церкви Святого Василія Великого в селі Дубрівка Самбірського району релігійній громаді", зобов`язання Львівської ОДА передати церкву Святого Василія Великого в селі Дубрівка Самбірського району Львівської області та державне майно, що в ній знаходиться, Релігійній організації. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що визнання протиправними та скасування спірного рішення щодо передачі в користування церкви та державного майна, що в ній знаходиться, є захистом прав позивача на це майно від його порушення іншою особою, яка набула право користування на спірне майно. А тому спір у справі пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на користування майном іншою особою, до якої перейшло таке право.