ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2020 року
справа № 573/1717/18
провадження № 51-6296км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Голубицького С.С., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Єременка М.В.,
потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
(у режимі відеоконференції),
представника потерпілого адвоката Шаповал О.О. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_4,
захисника Гулакова А.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018200130000279, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Москви, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника Гулакова А.І. в інтересах засудженого ОСОБА_4 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 11 квітня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Білопільського районного суду Сумської області від 11 квітня 2019 року ОСОБА_4 :
- засуджено за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років;
- визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК та виправдано у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості та вичерпанням можливостей їх отримання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_4 у рахунок відшкодування:
- матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_1 40 230 грн;
- моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 500 000 грн кожному.
Сумський апеляційний суд ухвалою від 23 вересня 2019 року вирок щодо ОСОБА_4 залишив без зміни.
ОСОБА_4 визнано винуватим в умисному вбивстві трьох осіб за викладених у вироку обставин.
Так, ОСОБА_4 проживав у домогосподарстві за адресою: АДРЕСА_1 , з дружиною та двома рідними синами - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Між ОСОБА_5, з одного боку, та ОСОБА_4 і ОСОБА_6, з другого боку, на ґрунті зловживання останніми спиртними напоями склалися неприязні стосунки, внаслідок чого інколи відбувались побутові сварки.
10 червня 2018 року ОСОБА_4 протягом усього дня перебував вдома та вживав спиртні напої. У післяобідній час цього ж дня між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, ОСОБА_6, які перебували у стані алкогольного сп`яніння, виник конфлікт на побутовому ґрунті, що в подальшому перейшов в обопільну бійку. ОСОБА_5, розуміючи, що під час вказаного конфлікту перебуває у меншості та не має змоги самостійно подолати спрямовані проти нього протиправні дії сп`янілих батька та брата, у присутності останніх зателефонував своєму знайомому ОСОБА_7 та попросив його приїхати на допомогу, узявши із собою когось з їхніх спільнихзнайомих, щоб заспокоїти сп`янілихбатька та брата, про щопопередив останніх. Почувши це, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зайшли до будинку.
Того ж дня близько 23:30 до домогосподарства ОСОБА_5 та ОСОБА_4 приїхав ОСОБА_7 на власному автомобілі разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_9, які з дозволу ОСОБА_5, тобто на законних підставах, зайшли у двір домоволодіння. Надалі між ОСОБА_6, який у цей час вийшов з будинку у двір, з одного боку, та ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, з другого боку, виникла словесна сварка, в ході якої ОСОБА_6 кимось із вищеперерахованих осіб було завдано ударів в обличчя та тулуб, від яких той впав на землю, після чого його побиття було припинене, а відповідно перестала існувати будь-яка загроза його життю та здоров`ю.
У той же час ОСОБА_4, перебуваючи у будинку та почувши, що на подвір`ї відбувається сварка, вийшов у двір та побачив там свого сина ОСОБА_5 і раніше незнайомих йому осіб, а саме ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_7, при цьому деякі з них, хто саме ОСОБА_4 не впевнився, завдали тілесних ушкоджень його сину ОСОБА_6, але після того, як останній впав на землю, припинили його побиття.
Вирішивши, що ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 причетні до побиття його сина ОСОБА_6, незважаючи на те, що побиття припинилось і загрози життю та здоров`ю останнього немає, ОСОБА_4 розлютився та обурився на них, внаслідок чого в нього виник умисел на позбавлення життя вищевказаних осіб.
Реалізовуючи свій умисел на заподіяння смерті цим особам, ОСОБА_4 зайшов до будинку, де взяв належну йому двоствольну мисливську рушницю марки ТОЗ-34Р, 12 калібру, серійний номер НОМЕР_1, яка зберігалась в його домогосподарстві без відповідного дозволу, зарядив її двома набоями, ще два набої поклав собі в кишеню, вийшов у двір та, тримаючи рушницю обома руками, умисно здійснив перший постріл з неї в обличчя ОСОБА_1 та через декілька секунд зробив другий постріл у ділянку грудей ОСОБА_9, які від отриманих вогнепальних поранень одразу померли на місці події.
Побачивши це, ОСОБА_5, який перебував поруч, схопив кухонний ніж та попрямував з ним у бік ОСОБА_4 . Між ними сталася боротьба, під час якої ОСОБА_4 вихопив у ОСОБА_5 ніж з рук. Не зважаючи на те, що знаряддя нападу перейшло до його рук і його життю та здоров`ю вже нічого не загрожувало, ОСОБА_4, маючи умисел на позбавлення життя ОСОБА_5, діючи умисно, тримаючи ніж у правій руці, завдав ним одного удару в ліву половину грудної клітки потерпілого, внаслідок чого ОСОБА_5 через нетривалий час від отриманого ножового поранення помер на місці події.
При цьому ОСОБА_4, здійснюючи постріли з мисливської рушниці в обличчя ОСОБА_1 та в ділянку грудей ОСОБА_9 і завдаючи ударів ножем ОСОБА_5 в ділянку грудей, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілих, припускав і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом, спрямованим на вбивство.
Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачувався у придбанні приблизно у 2006 році за невстановлених обставин без передбаченого законом дозволу та незаконному зберіганні за місцем проживання для власних потреб пороху, який є вибуховою речовиною.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Гулаков А.І. посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення, кваліфікувати дії ОСОБА_4 відповідно до ст. 36 КК та закрити кримінальне провадження за відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:
- суд не врахував конкретних обставин кримінального провадження, а саме того, що троє осіб молодого віку в нічний час увірвалися до приватного домоволодіння засудженого-пенсіонера, за допомогою насилля витягли з дому його молодшого сина і на подвір`ї стали завдавати тілесних ушкоджень групою осіб, що свідчить про існування реальної загрози життю і здоров`ю як пенсіонера ОСОБА_4, так і його сина ОСОБА_6 ;
- ОСОБА_4 попереджував нападників про їхні незаконні дії щодо сина, після чого виніс з дому мисливську рушницю і після попередження про її застосування здійснив два постріли в нападників;
- внаслідок нападу групи осіб ОСОБА_4 мав законне право скористатися зброєю та завдати шкоди нападникам аж до позбавлення їх життя;
- ОСОБА_4 діяв в межах необхідної оборони, і це виключає притягнення його до відповідальності за навмисне вбивство, що відповідає вимогам закону і підтверджується судовою практикою.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні:
- засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу;
- прокурор, потерпілі та представник потерпілого ОСОБА_1 просили залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотиви Суду
У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині встановлених судом фактичних обставин провадження (в тому числі щодо фактів насильного виведення потерпілими ОСОБА_6 з будинку, попередження ОСОБА_4 потерпілих про застосування вогнепальної зброї) та оцінки доказів, належність і допустимість яких було перевірено судом апеляційної інстанції.
Доводи захисника про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими на таких підставах.
Відповідно до вимог частин 1 - 3 статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Згідно з ч. 5 ст. 36 КК незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року "Про судову практику у справах про необхідну оборону" №1, судам необхідно беззастережно додержуватись вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України і ст. 36 КК, ураховуючи те, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. При розгляді справ даної категорії судам необхідно з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.