Постанова
Іменем України
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 754/6177/19
провадження № 61-10694св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Київська міська рада,
представник відповідача -Гандзюк Тетяна Олегівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва, у складі судді Лісовської О. В., від 17 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., від 16 січня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 1989 року її батьки як переселенці відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" отримали земельну ділянку, площею 0,10 га, по АДРЕСА_1 . Вказувала, що починаючи з 2001 року вона разом зі своїми батьками користувалась цією земельною ділянкою, доглядала за нею та обробляла город. Зазначала, що батьки за життя не оформили своє право власності на земельну ділянку, а після їх смерті вона продовжує добросовісно та безперервно користуватися вказаною землею. У 2009 році нею розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, але право власності так і не отримано, чим порушено її право на отримання земельної ділянки за законом.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, по
АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня
2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка вибула із комунальної власності або ж вона є безхазяйною. Також районний суд зазначив, що позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним нерухомим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що для набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю встановлено особливий порядок, а суть вимог позивача полягає не в оцінці правомірності чи неправомірності відмови органу місцевого самоврядування передати їй земельну ділянку, а саме у визнанні за нею права на спірну землю, отже такі вимоги не підлягають до задоволення. Також апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку наданим позивачем доказамта дійшовобґрунтованого висновку про те, що стороною позивача не було належним чином надано достатніх доказів на підтвердження викладених у позові обставин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму
права без урахування висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 915/962/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що позивач надала необхідні докази на підтвердження всіх умов для набуття нею права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю. На думку заявника, суди не врахували, що земельною ділянкою вона тривалий час відкрито користується у відповідності статті 41 Конституції України та Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу Київська міська рада просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові
рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає ті самі аргументи, які були вказані нею у касаційній скарзі, та просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
До Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін.
Згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ураховуючи те, що триває стадія попереднього розгляду, під час якої судове засідання не проводиться, повідомлення учасників не передбачено ЦПК України, підстави для задоволення клопотання про розгляд справи з викликом сторін, відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що її батькам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було виділено квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку, площею 0,10 га, по АДРЕСА_1 .
Рішенням Київської міської ради від 09 листопада 2017 року № 376/3383 "Про відмову у наданні земельної ділянки у власність громадянці
ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 для ведення садівництва" відмовлено у наданні у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, орієнтованою площею 0,08 га, по АДРЕСА_1 для ведення садівництва у зв`язку із відсутністю розробленого та погодженого відповідно
до статті 186-1 Земельного кодексу України проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, невідповідністю заявленої ініціативи містобудівній документації за функціональним призначенням.
Відповідно до інформації, наданої департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, від 13 грудня 2019 року
№ 0570202/3-23586 згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка по АДРЕСА_1 є частиною земельної ділянки, площею 68,37 га, між АДРЕСА_3 та р. Десенкою, яка обліковується як землі, не надані у власність чи користування.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з вимогами частини першої та другої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.