Постанова
Іменем України
04 вересня 2020року
м. Київ
справа № 760/6041/15-ц
провадження № 61-3635св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року в складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року в складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 25 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого він передав у власність відповідачу належну йому на праві власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Рішенням суду від 03 червня 2014 року договір довічного утримання від 25 листопада 2006 року розірвано. Під час розгляду зазначеної справи позивач дізнався, що 25 листопада 2006 року між його дружиною ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено аналогічний договір довічного утримання. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла та він фактично прийняв спадщину після смерті дружини, оскільки проживає за адресою спадкового майна. Зазначав, що ОСОБА_3 на момент укладення зазначеного договору була тяжко хвора та перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Крім того, договір відповідачем не виконувався, а допомога останнім не надавалась. 13 березня 2015 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 заяву з наміром продати 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на підставі договору довічного утримання від 25 листопада 2006 року.
Враховуючи вищевикладене, позивач на підставі статті 225 ЦК України просив визнати недійсним договір довічного утримання від 25 листопада 2006 року, посвідчений державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори Мельник І. Р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що проведеною у справі судовою експертизою було зроблено висновок про абсолютну спроможність ОСОБА_3 у момент укладення договору довічного утримання розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому позовні вимоги на підставі частини першої статті 225 ЦК України задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 17 грудня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження.
09 серпня 2005 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла все своє рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2
25 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, згідно з яким ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 5 цього договору ОСОБА_2 зобов`язувався надавати ОСОБА_3 матеріальне забезпечення, сума якого визначена сторонами в розмірі 2000 грн щомісяця.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 04 серпня 2017 року № 523 ОСОБА_3 за станом свого здоров`я під час складання та підписання 25 листопада 2006 року договору довічного утримання яким-небудь психічним захворюванням не страждала, за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (а.с.8-11, Т.2).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.