Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 263/3733/19
провадження № 61-22290св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Маштаков Сергій Анатолійович,
відповідач-1 - Маріупольська міська рада Донецької області,
представник відповідача-1 - Драпак Елеонора Олександрівна,
відповідач-2 - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області на постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю. від 06 листопада 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області, третя особа - фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_2, про визнання права власності та повернення майна.
Позов мотивовано тим, що 01 серпня 2014 року та 01 липня 2015 року між ним та ФОП ОСОБА_2 були укладені договори № № 17, 21 відповідно, які за своїми формами є договорами підряду, за умовами яких останній зобов`язався на свій ризик виготовити металоконструкції відповідно до специфікацій, а саме, торгівельний павільйон металевий з габаритами шх2500мм, вх2500мм, гх2000мм та торгівельний павільйон металевий з габаритами шх6200мм, вх3300мм, гх3300мм, які він зобов`язався прийняти та оплатити виконану роботу. Виконавши умови договору, він прийняв від відповідача виготовлені павільйони у власність та встановив їх за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . На підставі протоколу № 27 від 12 квітня 2018 року вказані торгівельні павільйони були демонтовані. На прохання Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради повернути металеві павільйони позивачу було відмовлено, оскільки він не має правовстановлюючих документів на вказані павільйони.
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій відповідачем зазначив ФОП ОСОБА_2 та посилаючись на невизнання Маріупольською міською радою його права власності на спірні малі архітектурні форми, просив суд визнати за ним право власності на торгівельний павільйон металевий з габаритами Шх2500мм, Вх2500мм, Гх2000мм та торгівельний павільйон металевий з габаритами Шх6200мм, Вх3300мм, Гх3300мм .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на малу архітектурну форму - торгівельний павільйон металевий з габаритами шх2500мм, вх2500мм, гх2000мм .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на малу архітектурну форму - торгівельний павільйон металевий з габаритами шх6200мм, вх3300мм, гх3300мм.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено належними та допустимим доказами належність йому спірних торгівельних металевих павільйонів, про що не заперечував і сам відповідач ФОП ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови суду першої інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 серпня 2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на малу архітектурну форму - торгівельний павільйон металевий з габаритами шх2500мм, вх2500мм, гх2000мм .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на малу архітектурну форму - торгівельний павільйон металевий з габаритами шх6200мм, вх3300мм, гх3300мм.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки суд першої інстанції розглянув справу без участі Маріупольської міської ради Донецької області як відповідача у справі, то в силу вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України зазначені порушення судом норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Установивши, що відповідач не визнає право власності позивача на спірні малі архітектурні споруди, суд в силу вимог статті 392 ЦК України дійшов висновку про необхідність визнання за позивачем права власності на вказані об`єкти.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року Маріупольська міська рада Донецької області подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що Маріупольська міська рада є органом місцевого самоврядування, який реалізує суспільний інтерес, зокрема і в сфері регулювання правовідносин щодо встановлення та експлуатації тимчасових споруд (малих архітектурних споруд), тому має право на ознайомлення з уточненою позовною заявою та надання відзиву на неї, однак таку можливість міській раді суд не надав. Той факт, що ФОП ОСОБА_2 не оспорює права позивача на спірні обʼєкти не є підставою для визнання за ним права власності на вказане майно, оскільки Маріупольська міська рада Донецької області не визнає права власності позивача на тимчасові споруди. Крім того, визнавши за позивачем право власності на малі архітектурні форми, суд не ідентифікував їх, щоб дало можливість вирізнити їх серед інших подібних тимчасових споруд.
У січні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження в указаній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки судом питання про права та законні інтереси Маріупольської міської ради Донецької області не вирішувалося.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду
від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 263/3733/19 із Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду
від 25 серпня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 01 серпня 2014 року та 01 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договори № № 17, 21, які за своїми формами є договорами підряду, відповідно до умов яких ФОП ОСОБА_2 зобов`язався виготовити металоконструкції відповідно до специфікацій, які є невід`ємними частинами договорів, а саме, торгівельний павільйон металевий, габарити: Шх2500мм, Вх2500мм, Гх2000мм, та торгівельний павільйон металевий, габарити: Шх6200мм, Вх3300мм, Гх3300мм .
Виконавши умови договорів, позивач прийняв від відповідача виготовлені павільйони у власність, що підтверджується актами виконаних робіт до підрядних договорів № 17 від 01 серпня 2014 року та № 21 від 01 липня 2015 року.
На підставі протоколу № 27 від 12 квітня 2018 року вказані торгівельні павільйони, які були встановлені за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, були демонтовані.
Згідно відповіді КП "Полігон ТПВ" згідно з договором про надання послуг тимчасового надання місця під розміщення демонтованих споруд від 25 червня 2018 року № 73/18, укладеного між Департаментом по роботі з активами Маріупольської міської ради та КП "Полігон ТПВ", останнє надало безоплатно місце під розміщення демонтованих споруд торгівельних павільйонів.
05 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради з заявою про повернення металевих павільйонів, за результатами розгляду якої йому 15 грудня 2018 року було відмовлено у поверненні торгівельних павільйонів, оскільки неможливо встановити власника тимчасових споруд.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року