ПОСТАНОВА
Іменем України
14 вересня 2020 року
Київ
справа №400/1505/19
адміністративне провадження №К/9901/31385/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Блажівської Н.Є., Гусака М.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №400/1505/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Аннона" до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державного казначейства України у Миколаївській області, про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року (суддя Гордієнко Т.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (головуючий суддя -Коваль М.П., судді: Димерлій О.О., Єщенко О.В.),-
ВСТАНОВИВ:
У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Аннона" (далі за текстом - позивач, ТОВ ТД "Аннона") звернулось до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі за текстом - відповідач, ГУ ПФУ), в якому просило визнати незаконною бездіяльність, яка полягає в нездійсненні звернення до відповідного органу Казначейства з поданням про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1221958,91 грн, сплачені ТОВ ТД "Аннона" згідно з платіжним дорученням №4 від 3 грудня 2018 року та зобов`язати відповідача звернутись до Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області (далі за текстом - ГУ ДКС) з поданням про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у вказаному розмірі.
В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказує, що поняття "цілісний майновий комплекс" не є тотожним поняттю "нерухоме майно". Разом з тим, відповідно до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року №400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР) об`єктом оподаткування є вартість саме нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна. Оскільки позивач, укладаючи договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, не отримав у власність нерухоме майно, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування було ним сплачено помилково. Відповідні суми підлягають поверненню згідно з Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787, проте відповідач такі дії не вчинив, незважаючи на звернення ТОВ ТД "Аннона".
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року, адміністративний позов задоволено повністю.
Вирішуючи спір, суди встановили, що 3 грудня 2018 року позивач уклав договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з ПАТ "Миколаївський суднобудівний завод "Океан", за умовами якого (пункт 1.1) передбачено, що продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти у власність цілісний майновий комплекс ПАТ "МТЗ "Океан", що складається з нерухомого майна, рухомого майна, дебіторської заборгованості, що перелічено в Додатку № 1 до Договору, який є невід`ємною частиною вказаного договору. Ціна договору складала 122195890,15 грн.
Платіжним дорученням від 3 грудня 2018 року № 4 позивачем було здійснено платіж із призначенням " 1% збору з операцій придбання купівлі-продажу нерухомого майна до ПФУ" в сумі 1221958,91 грн. На зворотному боці платіжного доручення посадовими особами банку зазначено, що держмито зараховано до доходу Державного бюджету України. Цей запис скріплений підписами посадових осіб та печаткою банку.
19 березня 2019 року позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 1221958,91 грн, сплачених відповідно до платіжного доручення № 4 від 3 грудня 2018 року, для чого просив звернутись з поданням до казначейства про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1221958,91 грн.
Листом від 21 березня 2019 року № 2260/04.03 відповідач надав відповідь, що при здійсненні операцій купівлі-продажу нерухомого майна збір сплачується покупцем в сумі 1% вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна та контроль за сплатою цього збору покладається на нотаріуса, що посвідчує договір купівлі-продажу.
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у пункті 9 частини першої Закону №400/97-ВР наведене чітке визначення поняття "нерухоме майно" для вимог цього закону, застережень, що цілісний майновий комплекс є об`єктом оподаткування при укладанні договорів купівлі-продажу нерухомого майна, вказаний закон не містить. Водночас, поняття "цілісний майновий комплекс" не є тотожним поняттю "нерухоме майно", тому позивач не повинен був сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 1221958,91 грн при укладанні договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. Вимога ТОВ ТД "Аннона" про повернення помилково сплачених сум є правомірною, але ГУ ПФУ допустило протиправну бездіяльність та не звернулось з поданням про повернення помилково зарахованого до бюджету збору.
Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, погодившись в повному обсязі із викладеними у ньому висновками. Додатково апеляційний суд зауважив, що договором купівлі-продажу від 3 грудня 2018 року окремо вартість нерухомого майна не визначалась. Водночас, вичерпний перелік нерухомого майна для цілей застосування пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР визначено у цьому Законі. При цьому апеляційний суд зауважив, що за наявності розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований та виданий пізніше загального акта, тому в даному випадку норми Закону №400/97-ВР поширюються лише на той перелік нерухомого майна, що у ньому передбачений.
Не погодившись з рішеннями судів, ГУ ПФУ подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень абзацу 2 пункту 9 Закону №400/97-ВР. За позицією скаржника, до цілісного майнового комплексу, до складу якого входить нерухоме та рухоме майно, майнові та немайнові права, а також зобов`язання, слід застосовувати положення статті 188 ЦК України щодо складної речі. Цією ж нормою передбачено, що правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором. Положення статті 66 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визнають цілісний майновий комплекс нерухомістю, яка може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод. Відтак, підстави для повернення суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, сплаченої під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, відсутні. При цьому, на думку скаржника, така сума правильно була обрахована із загальної вартості цілісного майнового комплексу.
У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. Відзив вмотивовано тим, що у договорі купівлі-продажу відсутня ціна саме за нерухоме майно, передане за вказаним договором у складі цілісного майнового комплексу. Водночас, Закон 400/97-ВР передбачає об`єктом оподаткування вартість саме нерухомого майна.
Представники сторін в судове засідання не з`явились, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.
Від представника позивача - адвоката Панченко С.В., надійшло клопотання про розгляд справи без його участі за наявними в справі матеріалами.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності сторін в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 345 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).
Спірним у цій справі є питання, чи підлягають оподаткуванню збором на обов`язкове пенсійне страхування, встановленому Законом №400/97-ВР, операції з купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.
Згідно з частиною першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини другої статті 191 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.