Постанова
Іменем України
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 296/8392/18
провадження № 61-20024св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Міністерство оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року у складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня
2019 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 25 травня 2016 року він був мобілізований на військову службу та проходив навчання у військовій частині - польова пошта В0934. З 05 по 10 червня 2016 року він перебував на лікуванні, після закінчення якого був виписаний "у задовільному стані", але вже
14 червня 2016 року був повторно госпіталізований до лікарні. У період з
21 червня 2016 року по 08 липня 2016 року він перебував на лікуванні в Центральному військовому шпиталі у м. Києві, після чого був виписаний та направлений у відпустку у м. Житомир. 15 липня 2016 року він був знову госпіталізований та перебував на лікуванні до 29 вересня 2016 року, під час якого йому було проведено операцію - бокову правобічну такокотомію та часткову резекцію нижньої частки правої легені з приводу абсцесу.
Відповідно до інформації Міністерства оброни України від 16 липня 2016 року
№ 116/11/11326, військовою службою правопорядку у Збройних Силах України проведено службове розслідування за результатами якого встановлено причини і умови масового захворювання військовослужбовців, ступінь вини посадових осіб 169 навчального центру, за наслідками якого командування та керівництво 169 навчального центру притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Згідно зі свідоцтвом про хворобу від 29 серпня 2016 року № 1105 йому встановлено діагноз: обмежений пневмофібріоз нижньої частки правої легені, плевро-діафрагмальні шварти, як наслідок перенесеної пневмонії у нижній частині правої легені тяжкого перебігу, ускладненої абсцедуванням. Військово-лікарською комісією установлено, що отримані ним захворювання пов`язані з проходженням військової служби. Наказом Міністерства оборони України
від 07 жовтня 2016 року № 211 його звільнено з військової служби у запас (за станом здоров`я). Відповідно до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 30 листопада 2016 року серія 12ААА № 901247 йому встановлено другу групу інвалідності, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.
Посилаючись на те, що внаслідок неналежного лікування та порушень, допущених командуванням та керівництвом 169 навчального центру істотно погіршився стан здоров`я, внаслідок чого йому була встановлена інвалідність, що позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя та завдає йому моральні страждання, просив стягнути з Міністерства оборони України
31 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди (витрати на його лікування) та 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у правовідносинах, що виникли між сторонами, Міністерство оборони України є уповноваженим органом державного управління, на який покладається обов`язок компенсувати завдану позивачеві шкоду за наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких ОСОБА_1 заподіяна шкода здоров`ю, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що наявність такої шкоди не породжує у Міністерства оборони України обов`язку з її компенсації, оскільки судом не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв`язку між захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України. Суд відхилив посилання позивача на наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 22 липня 2016 року № 336 щодо службового розслідування масового захворювання військовослужбовців, внаслідок неякісного виконання функціональних обов`язків посадовими особами медичної служби військових частин 169 навчального центру, вказавши, що зазначений наказ містить загальну інформацію щодо масового захворювання військовослужбовців, яке тривало протягом травня-червня 2016 року, натомість позивач не надав докази протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких була заподіяна шкода саме здоров`ю
ОСОБА_1 . Крім того, суд першої інстанції зазначив, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та інших законів (частина перша статті 40 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"), до яких, зокрема належить виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві, яка була виплачена позивачеві у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у розмірі 130 500,00 грн.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов законного та обгрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких позивачеві заподіяна майнова та моральна шкода у зв`язку з захворюванням та наступним встановленням інвалідності, тобто відсутня така складова цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача. Апеляційний суд відхилив доводи заявника про те, що бездіяльність посадових осіб Міністерства оборони України виразилась у фактичному їх самоусуненні від виконання обов`язків щодо забезпечення контролю за здійсненням своєчасних протиепідемічних заходів та лікування особового складу, підтверджена висновками службового розслідування про притягнення до дисциплінарної відповідальності службових осіб, оскільки з наявних у матеріалах справи письмових доказів убачається, що зазначені порушення були допущені службовими особами військової частини польова пошта В0934 та 169 навчального центру, яких позивач помилково ототожнив із бездіяльністю службових осіб службових осіб Міністерства оборони України. Суд визнав необгрунтованими доводи апеляційної скарги про помилкове ототожнення судом першої інстанції державної гарантії соціального захисту військовослужбовців у вигляді одноразової допомоги у разі інвалідності з компенсацією заподіяної моральної шкоди. У цьому контексті суд зазначив, що суд першої інстанції лише констатував отримання позивачем одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням ним інвалідності, як державної гарантії соціального захисту військовослужбовця, а відмову у задоволенні позовних вимог обгрунтовував тим, що позивачем не доведена протиправність дій або бездіяльність службових осіб Міністерства оборони України, а також причинного зв`язку між захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби та протиправними діями або бездіяльністю службових осіб Міністерства оборони України.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки правомірності дій службових осіб Міністерства оборони України щодо виконання покладених на нього функцій, передбачених Законом України "Про Збройні Сили України" та Положенням про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 26 листопада 2014 року № 671 (далі - Положення № 671). Зокрема вказував на те, що протиправна бездіяльність Міністерства оборони України полягає в порушенні підпунктів 89-90 пункту 4 Положення № 671, в його самоусуненні від виконання обов`язку з належної організації медичного забезпечення Збройних Сил України та здійсненні профілактичних, лікувальних, санаторно-курортних та реабілітаційних заходів, спрямованих на збереження життя і здоров`я військовослужбовців. Зазначене підтверджуються наявними у справі доказами, яким суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки.
У грудні 2019 року та січні 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від Міністерства оборони України, у яких воно просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, та ухвалили законні та обгрунтовані рішення. Зазначало, що Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші органи військового управління та військові частини є окремими юридичними особами, а тому ОСОБА_1 повинен був звернутися з позовом безпосередньо до військової частини ВО934, у якій він проходив службу, а не до Міністерства оборони України, яке є неналежним відповідачем у справі. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18).
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.