Постанова
Іменем України
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 357/12295/18
провадження № 61-21461св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2019 року у складі судді Цукурова В. П. та на постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі із 11 липня 2009 року до 18 квітня 2011 року.
Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі у них
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 .
Зазначала, що з моменту припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 син проживає разом із матір`ю і знаходиться на її утриманні. Позивач займається вихованням, навчанням дитини, забезпечує його харчуванням, лікуванням та необхідним доглядом, піклується про його фізичний та духовний розвиток, у той час, як батько дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з одинадцятимісячного віку сина.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 03 серпня
2015 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), однак не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 травня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.
Незважаючи на вказане судове рішення, ОСОБА_2 матеріальної допомоги дитині не надає, аліментів не сплачує, внаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати аліментів.
На думку позивача, визначений судом розмір аліментів є недостатнім, у зв`язку з чим просила суд збільшити розмір аліментів, стягнувши з відповідача на її користь аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, щомісячно з моменту звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Крім того, відповідно до копії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 25 вересня 2018 року № 527 "Про вирішення судового спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його малолітнього сина ОСОБА_3 " виконавчий комітет дійшов висновку про те, що позбавлення батьківських прав є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила суд позбавити
ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх сина та збільшити розмір аліментів на дитину.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 25 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, у частині вирішення питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його малолітнього сина ОСОБА_3 мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, передбачені статтею
166 СК України, як для батька, так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності в діях батьків вини. Разом із тим, батько не самоусунувся від покладених на нього обов`язків, надає синові матеріальну допомогу, цікавиться його життям та розвитком, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині. При цьому судом першої інстанції взято до уваги пояснення у судовому засіданні представника органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині збільшення розміру аліментів, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для збільшення розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду
від 28 жовтня 2019 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та ухвалити нове судове рішення, яким вказану позовну вимогу задовольнити.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_1 оскаржує в касаційному порядку рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У січні 2020 року справу № 357/12295/18 передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, та дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Позивачем надано достатньо доказів на підтвердження того, що батько дитини не цікавиться життям та проблемами сина, не бере участі в його утриманні, вихованні, розвитку, додаткових витратах та постійно створює напружену ситуацію у випадку необхідності виїзду дитини за кордон. Судами не взято до уваги, що часткове погашення заборгованості з аліментів не може змінити зміст поведінки відповідача, яка і стала підставою для звернення до суду, а саме: довготривале нехтування батьківськими обов`язками.
Суд першої інстанції неправомірно визнав покази свідка (матері позивача) як недопустимий доказ на підставі статті 78 ЦПК України, що свідчить про упереджене ставлення суду.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 11 липня 2009 року до 18 квітня 2011 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції
у м. Києві на підставі актового запису № 2575 (а.с. 12, т. 1).
18 квітня 2011 року заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 14, т. 1).
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2015 року у справі № 357/7485/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), однак не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 травня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття. (а. с. 15-16, т. 1)
Із копії нотаріально посвідчених заяв від 08 грудня 2015 року, 28 липня
2017 року, 03 серпня 2017 року, 02 листопада 2017 року встановлено, що ОСОБА_2 надавав згоду на відкриття віз та тимчасовий виїзд за кордон свого сина до наступних країн: Швеції, Норвегії, Польщі, Італії, Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Сполученого Королівства Великої Британії, та інших країн-учасниць Шенгенської угоди у супроводі ОСОБА_1 та/або ОСОБА_4 (а. с. 196-199, т. 1)
Згідно з довідкою від 30 серпня 2018 року № 1999, виданою Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області, у квартирі АДРЕСА_1, що складається з трьох кімнат, загальною площею 66,4 кв. м, зареєстрований ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17, т. 1).
Згідно з висновком, викладеним в акті обстеження умов проживання
від 31 серпня 2018 року, що складений службою у справах дітей Білоцерківської міської ради, за місцем проживання ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , житлово-побутові умови відповідають всім санітарно-гігієнічним вимогам (а.с.18, т. 1).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради
від 25 вересня 2018 року № 527 "Про вирішення судового спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його малолітнього сина ОСОБА_3 " виконавчий комітет дійшов висновку про те, що позбавлення батьківських прав є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини. (а. с. 180-181, т. 1)
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 15 лютого 2019 року ВП № 55806998, станом на 31 січня 2019 року заборгованість ОСОБА_2 становить 116 470,70 грн. (а.с. 163-164, т. 1)
Відповідно до квитанцій від 22 квітня 2019 року ОСОБА_2 частково сплачено заборгованість зі сплати аліментів на загальну суму 40 000, 00 грн (а.с. 210, 211, 212, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.