Постанова
Іменем України
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 511/1902/18
провадження № 61-21532св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Роздільнянська міська рада Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 лютого
2019 року у складі судді Іванової О. В. та на постанову Одеського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у складі колегії суддів:
Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку із господарськими спорудами, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 02 травня 2018 року.
У зазначеному будинку, що належить позивачу на праві власності, зареєстровані ОСОБА_3, яка є колишньою дружиною позивача, та ОСОБА_2 (колишній зять позивача).
Посилаючись на те, що відповідачі у будинку не проживають із 2000 року, тобто понад рік, ОСОБА_1 просив суд у порядку частини другої статті 405 ЦК України визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 такими, що втратили право на користування житловим будинком, розташованим на АДРЕСА_1, оскільки реєстрація відповідачів у будинку перешкоджає позивачу користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 30 жовтня 2019 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження факту не проживання відповідачів у спірному будинку без поважних причин понад один рік.
Суди виходили з недоведеності позивачем будь-яких перешкод у користуванні та розпорядженні власністю та відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, суди вважали, що оскільки спірний житловий будинок набуто у власність у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, а тому відповідач ОСОБА_3 є фактичним співвласником вказаного майна та не втратила права користування майном у порядку, передбаченому статтею 405 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області
від 21 лютого 2019 року та на постанову Одеського апеляційного суду
від 30 жовтня 2019 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У січні 2020 року справу № 511/1902/18 передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, не надали належної правової оцінки доказам, які підтверджують факт не проживання відповідачів у спірному будинку понад рік без поважних причин, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Зокрема, судами не досліджено акт про не проживання особи за місцем реєстрації
від 08 серпня 2018 року із додатками - заявами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Суди дійшли помилкового висновку про те, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки відповідно до витягу із державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого та виданого приватним нотаріусом Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області, ОСОБА_1 є одноосібним власником спірного житлового будинку, а ОСОБА_3 із заявою про поділ майна подружжя у визначеному судом порядку не зверталася.
Відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 01 вересня 1974 року на підставі актового запису
№ 30 у відділі реєстрації актів громадянського стану Роздільнянського районного управління юстиції Одеської області у Понятівській сільській раді Роздільнянського району Одеської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (у подальшому змінено прізвище на " ОСОБА_7 ") (а. с. 66, т. 1)
Відповідно до рішення виконкому Роздільнянської міської ради від 08 жовтня 1975 року № 20 ОСОБА_1 було видано земельну ділянку площею
320 кв.м на АДРЕСА_2 із виходом на АДРЕСА_3 для будівництва житлового будинку.
(а. с. 48, т. 1)
На зазначеній земельній ділянці відповідно до дозволу на проведення робіт від жовтня 1975 року було побудовано житловий будинок, який відповідно до технічної документації від 16 жовтня 1986 року складався з: "А" - житлове, загальною площею 64,9 кв.м, в тому числі житловою - 33,8 кв.м, "Б" - гаража, "В" - літньої кухні, "Г" - сараю, "1-2" огорожі, "І" - мощіння. (а. с. 49-65, т. 1)
Право власності на будинок було зареєстровано 10 березня 1987 року, про що на договорі про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва будинку від 15 жовтня 1975 року зроблено відповідну відмітку.
(а. с. 52-53, т. 1)
28 липня 1992 року шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується актовим записом № 135.
Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 02 травня 2018 року житловий будинок, розташований на
АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а. с. 4, т. 1)
Згідно з актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 07 серпня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які зареєстровані у будинку на
АДРЕСА_1 , в будинку на час обстеження не проживають. Факт проживання достовірно не встановлено, оскільки комісією обстеження проводилося одноразово. (а. с. 10, т. 1)
Мотивувальна частина.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на вищезазначені норми, у цій справі повинні застосовуватися положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема, КпШС України.
Статтею 22 КпШС України (в редакції, чинній на момент будівництва спірного житлового будинку) встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один із них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Судами встановлено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розподіл спільного майна подружжя не було проведено.
Звертаючись до суду із позовом про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, ОСОБА_1 посилався на те, що його колишня дружина ОСОБА_3 та зять ОСОБА_2, які зареєстровані в спірному будинку, понад рік не проживають у будинку, що відповідно до положень статті 405 ЦК України є підставою для втрати права їх користування цим житлом.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У справі, що переглядається, встановлено, що житловий будинок, розташований на
АДРЕСА_1 , є спільним сумісним майном, набутим подружжям у шлюбі, отже, ОСОБА_3 є співвласником вказаного будинку.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.