Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 202/1380/20
провадження № 61-9704св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Бєсєди Г. В., від 11 березня
2020 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., від 26 травня 2020 року.
Короткий зміст заяви та її обґрунтування
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
Заява мотивована тим, що з 2011 року по 2015 рік вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 . Починаючи з 2014 року у неї та ОСОБА_2 почали виникати різні погляди на сімейне життя, різні інтереси, що стало призводити до постійних сварок, які супроводжувались домашнім насильством зі сторони ОСОБА_2, який наносив їй тілесні ушкодження та чинив не тільки фізичний, але й значний психологічний тиск на неї. Вказувала, що через виниклу ситуацію з 2015 року вони перестали проживати однією сім`єю та вести спільний побут, однак ОСОБА_2 жити окремо не погоджувався, продовжував з`являтися за адресою її проживання, провокував конфлікти, принижував, ображав, залякував, здійснював дії щодо пошкодження майна. Зазначала, що з кінця 2018 року дії ОСОБА_2 стали більш активними, він поводив себе дуже агресивно, неадекватно, переслідував її, через що вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів та знімала побої. Свої протиправні дії щодо неї він чинить у присутності її малолітнього сина.
Посилаючись на зазначені обставини, заявник просила суд видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на шість місяців
у вигляді тимчасового обмеження прав особи, а саме: заборонити
ОСОБА_2 наближатись на відстань менш ніж 200 метрів до житлового будинку АДРЕСА_1, яка є місцем її постійного проживання; заборонити
ОСОБА_2 наближатись до місця її роботи, що знаходиться
по АДРЕСА_2 ; заборони ОСОБА_2 наближатись до малолітньої дитини ОСОБА_3 , 2014 року народження,
на відстань менш ніж 200 (двісті) метрів, незалежно від місця його перебування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 11 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на шість місяців у вигляді тимчасового обмеження прав особи, а саме: заборони ОСОБА_2 наближатись на відстань менш ніж 200 (двісті) метрів
до житлового будинку АДРЕСА_1 і є місцем постійного проживання ОСОБА_1 ; заборони ОСОБА_2 наближатись до місця роботи ОСОБА_1, що знаходиться по АДРЕСА_2 ; заборони
ОСОБА_2 наближатись до малолітньої дитини ОСОБА_3,
2014 року народження, на відстань менш ніж 200 (двісті) метрів незалежно від місця його перебування. Допущено негайне виконання судового рішення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 довела, що ОСОБА_2 чинить психологічне насильство щодо неї, принижує і переслідує її, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту заявника районний суд дійшов висновку про необхідність застосування до
ОСОБА_2 обмежувального припису.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 26 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня
2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що обставини справи та надані заявником докази свідчать про наявність підстав для видачі обмежувального припису, оскільки доводи заявника про вчинення щодо неї психологічного та фізичного насильства з боку заінтересованої особи є доведеними. Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що він звернувся до суду з позовом про встановлення батьківства, оскільки він є батьком ОСОБА_3, зазначивши, що у разі задоволення його позовних вимог та встановлення факту його батьківства по відношенню до сина заявника, він зможе звернутися до органу опіки з метою встановлення йому графіку спілкування з сином.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви
ОСОБА_1 , посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду
щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах
(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних
у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій помилково визнали заяви ОСОБА_1 до правоохоронних органів належними та допустимими доказами вчинення заінтересованою особою щодо неї психологічного та фізичного насильства, оскільки він до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягувався. Заявник не заперечує наявності конфлікту між ним та ОСОБА_1, проте вказує, що він не вчиняв будь-яких протиправних дій щодо неї та дитини, а всі його дії, які визнані судами як насильницькі, були направлені на спробу домовитись про побачення з сином. На думку заявника, суди попередніх інстанцій не встановили у повному обсязі всі обставини справи та не надали належної правової оцінки всім поданим сторонами доказам.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 2011 року по 2015 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
18 січня 2019 року, 20 січня 2019 року, 21 січня 2019 року, 25 січня 2019 року, 19 лютого 2019 року, 25 лютого 2019 року, 02 червня 2019 року
ОСОБА_1 до Індустріального відділення поліції Дніпропетровського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області було подано заяви щодо вжиття заходів до колишнього співмешканця ОСОБА_2, який вчинив протиправні дії відносно неї.
Згідно з висновками, складеними дільничним офіцером поліції Індустріального відділення поліції Дніпропетровського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області
від 19 та 21 лютого 2019 року, ознак кримінального правопорушення за даними фактами не встановлено. У висновках зазначено, що у разі з`ясування місця проживання ОСОБА_2 з ним буде проведено профілактичну бесіду щодо недопущення порушення чинного законодавства та складено адміністративний протокол на підставі частини першої
статті 173-2 КУпАП.
Відповідно до висновку судово-медичного експерта від 23 січня 2020 року № 292 та висновку судово-медичного експерта від 03 червня 2019 року
№ 1772 в результаті судово-медичного обстеження у ОСОБА_1 виявлені легкі тілесні ушкодження. В описовій частині висновків зазначено, що ОСОБА_1 зверталась до експертів з повідомленнями щодо вчинення насильницьких дій відносно неї ОСОБА_2
ОСОБА_1 надано відеозаписи, з яких слідує, що ОСОБА_2 всупереч волі ОСОБА_1 здійснює її переслідування.
Допитаний судом першої інстанції у якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_4 пояснив, що на протязі останніх двох років працює разом із ОСОБА_1 та постійно бачить, як ОСОБА_2 переслідує ОСОБА_1, принижує її в присутності інших співробітників. ОСОБА_1 неодноразово зверталася до нього за допомогою, оскільки боялася за свою безпеку. Свідок ОСОБА_5 , пояснила суду, що ОСОБА_2 чинить насильство щодо її доньки - ОСОБА_1, він постійно їй погрожує, залякує, переслідує її доньку.
ОСОБА_2 був наданий висновок судово-медичного експерта
від 02 травня 2019 року № 1308, відповідно до якого у нього виявлені легкі тілесні ушкодження, спричинені від дії тупого твердого предмета (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 16 грудня 2014 року, батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Домашнє насильство є поширеною формою насильства, яка зачіпає в основному жінок, однак стосується чоловіків, дітей і літніх людей також.
Пунктом 5 частини другої статті 3 Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на осіб, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхніх батьків та дітей, а також на осіб, які мають спільну дитину.