Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 202/11928/14-ц
провадження № 61-3855св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Кравцова Анастасія Ігорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Марченко Н. Ю., від 22 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., від 12 лютого 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності, а саме просив суд:
- визнати недійсним договір дарування 1/2 частини будівлі магазину
літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 09 грудня 2008 року між сторонами, посвідчений державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцовою А. І. та зареєстрований в реєстрі за № 10-4153;
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частку будівлі магазину
літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання за ним права власності на 1/2 частку будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 залишено без розгляду.
Залишаючи без розгляду в зазначеній частині позов ОСОБА_1, суд виходив з того, що оскільки розгляд справи по суті не розпочато, а представником позивача подано відповідну заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду, наявні підстави для застосування положень пункту п`ятого частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня
2019 року - без змін.
Приймаючи постанову від 12 лютого 2020 року, колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду касаційній скарзі
ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 202/11928/14-ц та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У квітні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 260 ЦПК України, а саме в її описовій частині не вказано ім`я особи, що подала заяву, відсутнє обґрунтування, в якій саме частині необхідно залишити позов ОСОБА_1 без розгляду.
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на недопустимість участі представника позивача - ОСОБА_3 в якості представника у справі, оскільки з січня 2019 року представництво особи у суді першої інстанції здійснюється виключно адвокатами. Стверджує, що представник позивача ОСОБА_3 не мав повноважень подавати від імені позивача заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду.
Судами не надано оцінку поданій заяві про залишення частини позовних вимог без розгляду, та не враховано, що в ній зазначений інший унікальний номер справи та вона не зареєстрована.
Вважає, що нормами ЦПК України не передбачено можливості залишення позовних вимог без розгляду в частині.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 із березня 2011 року безпідставно намагається визнати недійсним договір дарування від 09 грудня 2008 року 1/2 частини будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 , та визнати за собою право власності на спірну частину нерухомого майна.
Посилаючись на положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, наголошує на тому, що є правові підстави для закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 21 серпня 2012 року у цивільній справі № 0417/2-1116/2011, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до нього про визнання того ж самого договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації та визнання права власності на спірний об`єкт нерухомості.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Кравцова А. І., про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності.
22 жовтня 2019 року в підготовчому судовому засіданні представником позивача, який діє на підставі довіреності, - ОСОБА_3 подано заяву про залишення, на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України, без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 в частині вимог про визнання права власності на 1/2 частину будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно з частиною першою статті 196 ЦПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Згідно пункту п`ятого частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.