ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 925/240/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Озерянка" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 (головуючий суддя Разіна Т.І., судді Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 30.05.2019 (суддя Дорошенко М.В.) у справі № 925/240/19
за позовом Фермерського господарства "Озерянка"
до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Балаклеївська сільська рада Смілянського району Черкаської області
про визнання права постійного користування земельною ділянкою
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2019 року Фермерське господарство "Озерянка" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - відповідач) про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 31,1491 га з кадастровим номером 7123780500:02:001:0821, розташованою в адміністративних межах Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області за межами населеного пункту, яке (право) посвідчене Державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 23 та виданим Смілянською районною Радою народних депутатів Смілянського району Черкаської області на підставі рішення Смілянської районної Ради народних депутатів від 26.03.1993 № 15-21.
2. Позов обґрунтовано тим, що Смілянською районною Радою народних депутатів на підставі рішення райради від 26.03.1993 № 15-21 громадянину ОСОБА_1 було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 34,77 га, в межах згідно з планом землекористування, для ведення фермерського господарства. 28.04.1993 відбулася державна реєстрація юридичної особи - Фермерського господарства "Озерянка", заснованого ОСОБА_1, яке фактично використовувало одержану останнім у постійне користування землю площею 34,77 га для ведення фермерського господарства, яка включає спірну земельну ділянку, і у зв`язку з цим, згідно із положеннями статей 2, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції чинній на час створення позивача), статті 92 Земельного кодексу України, відбулася фактична заміна постійного землекористувача щодо цієї земельної ділянки ОСОБА_1 на засноване ним Фермерське господарство "Озерянка". Після смерті ОСОБА_1 право позивача на постійне користування вказаною земельною ділянкою не припинилося, проте відповідач заперечує це право і тим самим порушує його, що й спричинило даний спір.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Судові рішення мотивовано тим, що спірну земельну ділянку було надано у постійне користування фізичній особі ОСОБА_1 ; Фермерське господарство "Озерянка" на момент його створення, відповідно до статей 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990, не набувало права постійного користування на спірну земельну ділянку; відповідно до положень статті 2, 4, 9, 11, 13, 19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 після створення селянського (фермерського) господарства у фізичної особи (громадянина) не припиняється право користування землею і не переходить до створеного ним господарства, а лише використовується таким господарством за цільовим призначенням; господарство і його члени не є суб`єктами, які згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001 можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою, у тому числі внаслідок спадкування, тому після смерті ОСОБА_1 вони і не набули такого права на спірну земельну ділянку, тобто, у позивача не виникло права постійного користування спірною земельною ділянкою; право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, що є підставою для повернення земельної ділянки в державну (чи комунальну) власність, а отже підстав для визнання за позивачем такого права немає, що не означає про відсутність у останнього інших прав на спірну земельну ділянку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач, у жовтні 2019 року, звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
6. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності у позивача як юридичної особи державного акта на право постійного користування землею в силу положень частини 1 статті 22 Земельного кодексу України 1990 року, оскільки з метою створення фермерського господарства ОСОБА_1 було виконано приписи Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", Земельного кодексу України для отримання даної земельної ділянки у постійне користування фермерського господарства.
7. Позивач зазначає, що Держаний акт на право постійного користування землею, рішення на підставі якого видано зазначений державний акт та державна реєстрація як юридичної особи є дійсним (чинним), докази протилежного в матеріалах справи відсутні. При цьому, отримання спірної земельної ділянки в постійне користування саме з метою створення фермерського господарства підтверджується відміткою на вказаному акті.
8. Позивач вважає, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермерського господарства, як юридичної особи, відбулася фактична зміна землекористувача у відносинах, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість, його місце у таких правовідносинах землекористування зайняло створене фермерське господарство як землекористувач. Відтак, обов`язки землекористувача земельної ділянки з дати реєстрації юридичної особи здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
9. Також позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції протиправно не надав оцінки тому факту, що Фермерське господарство "Озерянка" систематично сплачувало плату за землю та інші податки, відповідно до чинного законодавства України.
10. Позивач наголошує, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припиненим з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України. Водночас, позивач із заявою про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою не звертався, земельна ділянка станом на день звернення до суду з позовом у позивача не вилучена, використовується за цільовим призначенням та способами, які не суперечать екологічним вимогам, отже відсутні підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою, передбачені статтею 141 Земельного кодексу України.
11. Позивач вважає, що зі смертю засновника фермерського господарства, якому земельна ділянка була надана у постійне користування, право постійного користування не є таким, що припинилось.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
12. Відповідач, у відзиві на касаційну скаргу, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, зазначаючи, що спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування ОСОБА_1 і після його смерті право постійного користування припинилось і успадкуванню та переходу до інших осіб не підлягає. Право постійного користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта без укладення договору про користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належить таке право і не входить до складу спадщини. Водночас, належність ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою підтверджується Державний актом, що у відповідності до положень частини 5 статті 116 Земельного кодексу України виключає можливість належності цієї ж земельної ділянки Фермерському господарству "Озерянка" на титулі постійного користування.
13. Третя особа відзиву на касаційну скаргу не надала, що у відповідності до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
14. Судами попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень зі справи встановлено, що у 1993 році Смілянська районна Рада народних депутатів у відповідності з прийнятим нею рішенням від 26.03.1993 № 15-21 видала громадянину ОСОБА_1 державний акт про надання йому у постійне користування 34,77 га землі в межах згідно з планом землекористування для ведення фермерського господарства. Цей державний акт було зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №23.
15. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 28.04.1993 було проведено державну реєстрацію Фермерського господарства "Озерянка" як юридичної особи, заснованого ОСОБА_1 . Саме це фермерське господарство фактично й використовувало одержану ОСОБА_1 у постійне користування землю площею 34,77 гектарів для ведення фермерського господарства, яка, як зазначають суди, включає спірну земельну ділянку.
16. Відповідно до протоколу № 6 загальних зборів учасників Фермерського господарства "Озерянка" від 07.01.2008 та наказу № 1 від 08.01.2008 по цьому господарству його головою призначено ОСОБА_2, яка і наразі є головою цього господарства.
17. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 22.08.2013.
18. Після смерті ОСОБА_1 . Фермерське господарство "Озерянка" продовжувало використовувати спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.
19. У липні 2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні земель сільськогосподарського призначення державної власності в адміністративних межах Балаклеївської сільської ради Смілянського району, результати якої оформлено актом обстеження земельної ділянки від 27.07.2018 №308-ДК/311/АО/10/01/-18 і актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 27.07.2018 №308-ДК/615/АП/09/01/-18 та в яких встановлено, що спірна земельна ділянка після смерті ОСОБА_1 використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без правовстановлюючих документів, на момент перевірки на цій земельній ділянці знаходиться сільськогосподарська культура (соняшник), що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України.
20. Матеріали перевірки направлено до прокуратури Черкаської області, на підставі яких Смілянською місцевою прокуратурою зареєстровано кримінальне провадження від 10.09.2018 № 42018251230000119 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 197-1 Кримінального кодексу України.
21. 17.09.2018 позивача звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду строком на 10 років спірної земельної ділянки.
22. Відповідач листом від 05.10.2018 № 3876/0/95-18 повідомив позивача про відмову у задоволенні клопотання, вказуючи на те, що передача в оренду спірної ділянки можлива лише за результатами проведення земельних торгів.
23. Балаклеївською сільською радою Смілянського району Черкаської області за зверненням позивача (лист від 05.11.2018) відмовлено у реєстрації за ним права постійного користування спірною земельною ділянкою, з посиланням на не відповідність поданої заяви встановленій формі, порушення порядку її подання, неподання необхідних документів та доказів про оплату послуг (лист від 09.11.2018 № 347). Ще однією підставою для відмови у реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою зазначено те, що позивач згідно із статтею 92 Земельного кодексу України не відноситься до суб`єктів, які можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою.
24. Не визнання уповноваженими суб`єктами за позивачем права постійного користування вказаною земельною ділянкою наданою для ведення фермерського господарства, стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
25. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
26. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.
27. Предметом позову у даній справі є визнання за Фермерським господарством "Озерянка" права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 31,1491 га з кадастровим номером 7123780500:02:001:0821, розташованою в адміністративних межах Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області за межами населеного пункту, яку було надано громадянину ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування землею, виданого Смілянською районною Радою народних депутатів Смілянського району Черкаської області відповідно до рішення Смілянської районної Ради народних депутатів від 26.03.1993 № 15-21 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 23.
28. Оцінюючи доводи касаційної скарги та висновки судів попередніх інстанцій викладені у оскаржуваних судових рішеннях, Верховний Суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 щодо передумов переходу до фермерського господарства прав на землю, у зв`язку з чим зазначає про таке.
29. Згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
30. Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (у вказаній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
31. Положеннями частини 1 статті 23 Земельного кодексу України (у вказаній редакції) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
32. Аналіз наведених норм права, які діяли на момент створення позивача, вказує на те, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не громадянину України, а спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
33. Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 14.10.1992 № 2683-XII, на момент створення позивача; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянського (фермерського) господарства підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Для державної реєстрації до відповідної Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство подає заяву про реєстрацію цього господарства, список осіб, які виявили бажання створити його, прізвище, ім`я, по батькові голови, документ про внесення плати за державну реєстрацію (ч. 1). Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи (ч. 2).
34. Отже, законодавством, чинним на момент створення Фермерського господарства "Озерянка", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянським (фермерським) господарством як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянське (фермерське) господарство, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації такого господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого господарства.
35. 19.06.2003 було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.