ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2020 року
Київ
справа №823/604/16
адміністративне провадження №К/9901/22137/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л. О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року (судді: Гайдаш В.А., Паламара П.Г., Тимошенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року (судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М., Шурко О.І. ) у справі №823/604/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Звенигородської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, Міністерства доходів та зборів України, Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області, третя особа - керівник Звенигородської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області Мовчан Анатолій Анатолійович про скасування наказів та поновлення на роботі з виплатою середньомісячного заробітку,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Звенигородської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, Міністерства доходів та зборів України, Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області, третя особа - керівник Звенигородської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області Мовчан Анатолій Анатолійович, в якому просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України № 24-о від 21 березня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України № 30-о від 15 квітня 2016 року "Про внесення змін до наказу Міністерства доходів і зборів України № 24-о від 21 березня 2016 року";
- визнати незаконними дії Державної фіскальної служби України щодо безпідставного звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України;
- зобов`язати Державну фіскальну службу України (правонаступника Міністерства доходів і зборів України) поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС в Черкаській області з 16 квітня 2016 року;
- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 квітня 2016 року по дату проголошення рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог Кодексу законів про працю України, зокрема, на те, що звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Позивачу ж було запропоновано лише одну посаду, а не всі наявні вакантні посади. Також позивач посилається на порушення відповідачем при його звільненні вимог частини першої статті 42 КЗпП України в частині переважного права на залишення його на роботі, а також вважає, що фактично скорочення його посади не відбулось.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року в позові відмовлено.
Суд першої інстанцій дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що у період з 09 березня 2016 року по 18 березня 2016 року (дні перебування позивача на робочому місці після попередження), а також станом на 21 березня 2016 року та 15 квітня 2016 року будь-які вакантні посади в Звенигородській об`єднаній Державній податковій інспекції Державної фіскальної служби у Черкаській області були відсутні, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами та довідками, у зв`язку із чим Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області здійснило усі передбачені законодавством заходи щодо працевлаштування позивачки на посадах номенклатури голови Державної фіскальної служби України у територіальному органі Державної фіскальної служби Черкаської області, в якому вона працювала.
Також судами встановлено, що ОСОБА_1 від продовження трудових відносин з Звенигородською ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області на посаді заступника начальника - начальника Катеринопільського відділення Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області письмово відмовилась 21 січня 2016 року.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі скаржниця вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
У касаційній скарзі позивачка вказує на те, що попередження про звільнення підписане не уповноваженою на це особою, а саме виконуючим обов`язки начальника Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки виконуючий обов`язки начальника Головного управління Державної фіскальної служби міг здійснювати дані дії, так як він є відповідною посадовою особою вищестоящого органу.
Скаржниця стверджує, що їй було запропоновано не всі вакантні посади, оскільки на час попередження її про звільнення 21 січня 2016 року були і інші вакантні посади (в кількості 13) по штатному розпису, який діяв та не передбачав скорочення та по новому штатному розпису, який введено в дію з 22 січня 2016 року було 47 вакансій.
Позиція інших учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивачки, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивачки, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
ОСОБА_1 призначена наказом Міністерства доходів і зборів України №804-о від 24 травня 2013 року виконуючою обов`язків начальника Звенигородської ОДПІ ГУ Міністерства доходів і зборів в Черкаській області та наказом №2243-о від 19 липня 2013 року призначена на посаду начальника Звенигородської ОДПІ ГУ Міністерства доходів і зборів в Черкаській області в порядку переведення.
13 травня 2015 року Міністерством доходів і зборів України видано наказ №45 "Про реорганізацію окремих територіальних органів Міндоходів у Черкаській області". Пунктом 2 вказаного наказу ОСОБА_1 призначено головою комісії з реорганізації Звенигородської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Черкаській області.
На виконання вимог статті 49-2 КЗпП України, наказів Міністерства доходів і зборів України від 25 вересня 2014 року №2113-0 "Про уповноваження голів комісій", Державної фіскальної служби України від 28 жовтня 2015 року №3480-0 "Про надання повноважень" Головне управління ДФС у Черкаській області на підставі Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2012 року №45, зверталося до Черкаської обласної державної адміністрації, Звенигородської, Катеринопільської та Лисянської районних державних адміністрацій з поданнями про погодження кандидатури ОСОБА_1 на посаду начальника Звенигородської ОДПІ Головного управління ДФС у Черкаській області.
Відповідно до листів голів Черкаської обласної державної адміністрації, Лисянської та Катеринопільської районних адміністрацій Черкаської області позивачці було відмовлено у погодженні його кандидатури на посаду начальника Звенигородської ОДПІ Головного управління ДФС у Черкаській області.
21 січня 2016 року позивачку попереджено про наступне вивільнення із займаної посади (начальника Звенигородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області) відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці, проведення реорганізації Звенигородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області шляхом приєднання, та запропоновано продовжити трудові відносини із Звенигородською ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області на посаді заступника начальника - начальника Катеринопільського відділення.
У попередженні ОСОБА_1 поінформовано про відмову у погоджені її кандидатури на призначення начальником Звенигородської ОДПІ Головного управління ДФС у Черкаській області Черкаською обласною державною адміністрацією, Лисянською та Катеринопільською районними адміністраціями Черкаської області.
Однак, ОСОБА_1 від продовження трудових відносин із Звенигородською ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області на посаді заступника начальника - начальника Катеринопільського відділення Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області письмово відмовилася.
Отримавши погодження від Черкаської обласної, Звенигородської, Катеринопільської та Лисянської районних державних адміністрацій на звільнення ОСОБА_1, ГУ ДФС у Черкаській області звернулося до голови Державної фіскальної служби України, голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України Насірова Р.М. з поданням від 10 березня 2016 року №5230/23-00-04-111 "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Згідно з наказом Міністерства доходів і зборів України від 21 березня 2016 року №24-о, ОСОБА_1 звільнено 21 березня 2016 року з посади начальника Звенигородської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Черкаській області у зв`язку з реорганізацією, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Проте, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивачки (листок непрацездатності серії АГХ № 537034 від 25 березня 2016 року), наказом Міністерства доходів і зборів України від 15 квітня 2016 року №30-о внесено зміни до наказу Міністерства доходів і зборів України від 21 березня 2016 року №24-о, за наслідком яких ОСОБА_1 звільнена з посади начальника Звенигородської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Черкаській області у зв`язку з реорганізацією, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України 15 квітня 2016 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2019 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У вказаній постанові Верховним Судом зазначено, що при ухваленні рішення у вказаній справі судам необхідно встановити, зокрема - штатні розписи ГУ ДФС у Черкаській області та Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області на предмет наявності під час звільнення ОСОБА_1 вакантних посад чи роботи, яку позивач може виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду, оскільки норми частини 3 статті 49-2 КЗпП України не звільняють роботодавця від обов`язку запропонувати працівнику усі вакантні посади, що з`явилися на підприємстві протягом відповідного періоду і які існували на день звільнення, незалежно від факту відмови такого працівника від однієї із запропонованих посад.
Релевантні джерела права та акти їх застосування.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон460-IX).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою-третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Згідно з частиною 3 цієї статті, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, серед іншого, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Частиною 4 цієї статті визначено, що в разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Вимогами частини третьої статті 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року, згідно з якою середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку № 100).
Зі змісту пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.