ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 810/2350/16
адміністративне провадження № К/9901/26914/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи- підприємця ОСОБА_1
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року (головуючий суддя - Шелест С.Б.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Шелест С.Б., судді - Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.)
у справі №810/2350/16
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Білоцерківська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача, відсутність правових підстав для застосування до неї штрафних санкцій на підставі абз. 3 пункту 1 Указу Президента України №436/95 від 12.06.1995 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" та наголошує на тому, що у відповідності до вимог законодавства і у встановлений законом строк, щоденно здійснює оприбуткування готівки, що надходить до каси.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 16 червня 2016 року за №0001581406.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасне внесення записів до КОРО за наявності роздрукованого Z-звіту є порушенням порядку ведення КОРО, а не неоприбуткуванням або неповним (несвоєчасним) оприбуткуванням готівки, оскільки об`єктивною стороною цього правопорушення є приховування виручки, тоді як проведення готівкових коштів через РРО із роздрукуванням Z-звіту є свідченням їх занесення до фіскальної пам`яті, що виключає приховування відповідної суми виручки. Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 16 червня 2016 року за № 0001581406 є протиправним та підлягає скасуванню.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року апеляційну скаргу Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задоволено, постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій і веденням книги обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстраторів розрахункових операцій оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: роздрукування фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій та своєчасне відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Отже, процедура оприбуткування готівки в касі полягає не лише в роздрукуванні фіскального чеку, а і в своєчасному здійсненні запису в книзі обліку розрахункових операцій на підставі відповідного Z-звіту, відповідно невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність абзацом третім статті 1 Указу Президента України №436/95 від 12.06.1995 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки". З огляду на вищевикладене, а також факт несвоєчасного оприбуткування позивачем готівкових коштів за період з 12 по 31 травня 2016 року згідно фіскальних чеків Z-звіти №№0559-0578 у загальній сумі 1 368,50 грн (несвоєчасного внесення до КОРО запису про оприбуткування цих готівкових коштів), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2016 року за №0001581406.
Не погодившись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просила їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що у матеріалах справи наявні докази своєчасного оприбуткування готівкових коштів за період з 12 по 31 травня 2016 року згідно фіскальних чеків Z-звіти №№0559-0578 у загальній сумі 1 368,50 грн, а саме копії сторінок КОРО з відповідними записами щодо оприбуткування зазначеної суми готівки.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
28 листопада 2016 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Підпунктом 4 пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Головним управлінням ДФС у Київській області проведено фактичну перевірку господарської одиниці - торгового павільйону, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, суб`єкт господарювання ФОП ОСОБА_1, за результатами якої складено акт від 01.06.16 за №1352/1000/14/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки).
Перевіркою встановлено факт несвоєчасного оприбуткування позивачем готівкових коштів в КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (Z-звітів) №559-578 за період з 12 по 31 травня 2016 року, чим порушено вимоги п.2.6 Положення "Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 (далі - Положення №637).
На підставі Акта перевірки, відповідач прийняв податкове повідомлення - рішення від 16.06.2016 за №0001581406, яким до позивача згідно абзацу 3 ст. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 № 436/95 (далі - Указ № 436/95) застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 6 842,50 грн.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18.
Так, Велика Палата Верховного Суду в цьому судовому рішенні зазначила, що відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 08 червня 1995 року № 1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.
Пунктом 3 статті 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.
Положеннями абзацу третього статті 1 Указу № 436/95 (який втратив чинність згідно з Указом Президента України від 20 червня 2019 року № 418/2019) визначено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
06 липня 1995 року Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", у преамбулі якого вказано, що він визначає правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на всіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім ПК, не допускається.