ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 804/1749/17
адміністративне провадження № К/9901/813/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2017 (суддя - Н.Є. Сліпець) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 (колегія суддів: Т.І. Ясенова, А.В. Суховаров, О.В. Головко) у справі № 804/1749/17 за позовом ОСОБА_1 до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №6241-15 від 06.05.2015, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 33282,63 грн,; податкового повідомлення-рішення №17138-1303 від 29.08.2016, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 21203,77 грн.
Обґрунтовуючи позов вказала, що підстав для нарахування контролюючим органом орендної плати за земельну ділянку за 2015-2016 роки не має, оскільки вона такою не володіє, у зв`язку із припиненням договору оренди землі, строк дії якого закінчився у 2014 році.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 у задоволені позову відмовлено. Мотивами таких рішень стали встановлені судами обставини продовження строку дії договору оренди земельної ділянки з 2015 року, з огляду не укладення акту її передачі та наявності не спростованого позивачем факту розпорядженням земельною ділянкою 741.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити. По суті скарги вказується на такі ж підстави, що були зазначені у позову, а тому додатково зазначенню не підлягають.
Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу позивача відзиву від відповідача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06.05.2015 Криворізькою північною об`єднаною державною податковою інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення №6241-15, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 33382,63 грн.
Також судом встановлено, що 29.08.2016 Криворізькою північною об`єднаною державною податковою інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення №17138-1303, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 21203,77 грн.
Підставою для нарахування ОСОБА_1 за 2015 та 2016 роки орендної плати з фізичних осіб є договір оренди земельної ділянки від 17.11.2009 №040910800985 (далі - Договір), укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Криворізькою міською радою, який було укладено на 5 років та строк дії якого спливав 09 жовтня 2014 року.
Судами також було встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Криворізької міської ради з заявами про припинення договору оренди земельної ділянки, заявляючи про свою відмову від продовження строку дії договору та висловлюючи бажання оформити повернення земельної ділянки згідно з актом приймання-передачі. Однак на звернення позивача Криворізька міська рада, повідомляла про неможливість повернення земельної ділянки з орендного користування через розміщення на земельній ділянці нерухомого майна, що перебуває у власності ОСОБА_1 та зазначали про обов`язок землекористувача сплачувати орендну плата незалежно від результатів її діяльності, дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з позовом, у задоволені якого їй було відмовлено.
Разом з тим, касаційний суд вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.
Так, у відповідності до приписів статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Орендною ж платою за земельні ділянки державної і комунальної власності (відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України) є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).
Абзацом першим пункту 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою й такі приписи перекликаються з положеннями статті 125 ЗК України, яка встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (абзац перший пункту 288.1, пункти 288.2-288.4 статті 288 ПК України).
Своєю чергою за приписами частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Частиною дев`ятою цієї ж статті ЗК України визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.
Таким актом законодавства є Закон України від 06.10.1998 №161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон №161-XIV, тут і далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Зокрема згідно з статтею 13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Питання стосовно припинення договору оренди землі і наслідків припинення або розірвання такого договору унормовані статтями 31 та 34 Закону №161-XIV, за змістом яких договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
В той же час за правилами частин першої, другої статті 33 Закону №161-XIV по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
Частина шоста вказаної статті Закону №161-XIV визначає, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Однак суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, не надали правової оцінки спірним правовідносинам в контексті наведених положень Закону №161-XIV та обставин звернення позивача до Криворізької міської ради із заявою про припинення договору оренди земельної ділянки, яка фактично не була задоволена. Власне, суди попередніх інстанцій висловлюючись на відсутності підписаного між позивачем (орендарем) та ОМС (орендодавцем) акту повернення земельної ділянки, не звернули уваги на те, що рішення про продовження строку дії договору оренди земельної ділянки прийнято одноособово суб`єктом владних повноважень, поза волею позивача.