ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 814/1370/15
адміністративне провадження № К/9901/6514/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року (головуючий суддя - Желєзний І.В.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Турецька І.О., судді - Стас Л.В., Косцова І.П.)
у справі №814/1370/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КВОРУМ-НАФТА"
до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КВОРУМ-НАФТА" (далі- позивач, платник, Товариство) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що має усі необхідні первинні документи, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ЛІВІНДЗОР" у періоді, що перевірявся. Вказує, що фактичне придбання платником товарів підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, які надавалися перевіряючим під час проведення перевірки. Факт здійснення оплати за поставлений товар підтверджується відповідними платіжними документами. Податкові накладні виписані зареєстрованими у встановленому законом порядку платниками ПДВ. З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що висновки контролюючого органу про порушення платником норм податкового законодавства не підтверджені жодними належними доказами та ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб контролюючого органу.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області від 16.04.2015 № 0001652208 у частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму основного платежу 1 519 166,00 гривень та застосування штрафних санкцій на суму 759 583,00 грн;
- присуджено з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВОРУМ-НАФТА" 487,20 грн в рахунок відшкодування судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що висновки контролюючого органу про можливу безтоварність господарських операцій та порушення позивачем норм Податкового кодексу України ґрунтуються на припущеннях посадових осіб контролюючого органу та не доведені належними та допустимими доказами. Натомість позивач надав податкові накладні, видаткові накладні, розрахункові документи, докази зберігання та походження товару, що стосуються господарських операцій з ТОВ "ЛІВІНДЗОР", які підтверджують фактичне виконання правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для провадження господарської діяльності.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про протиправність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплачених сум ПДВ за результатами господарських відносин із ТОВ "ЛІВІНДЗОР" у періоді, що перевірявся. Вказує на те, що податкові накладні були складені нібито по факту відвантаження товару, однак станом на дату їх складання фактично товар позивачем не прийнятий і без належних на те правових підстав продовжував знаходитися на складі постачальника. Вищевикладене, на думку контролюючого органу, свідчить про відсутність фактичного виконання та безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ "ЛІВІНДЗОР".
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
01 серпня 2016 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких платник зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
22 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з 01.10.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 01.04.2015 за №20/14-03-22-08/32938047 (далі - Акт перевірки).
Згідно з висновками акта перевірки, контролюючий орган встановив порушення платником вимог, зокрема:
- п. 187.1 ст. 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження Товариством податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 5 019 978,00 грн, зокрема: у лютому 2013 року на суму 207 960,00 грн, у березні 2013 року на суму 502 800,00 грн, у квітні 2013 року на суму 460 100,00 грн, у травні 2013 року на суму 259 100,00 грн, у червні 2013 року на суму 351 000,00 грн, у липні 2013 року на суму 341 085,00 грн, у серпні 2013 року на суму 380 100,00 грн, у вересні 213 року на суму 269 500,00 грн, у жовтні 2013 року на суму 382 100,00 грн, у листопаді 2013 року на суму 281 000,00 грн, у січні 2014 року на суму 66 067,00 грн, у жовтні 2014 року на суму 1 313 362,00 грн, у листопаді 2014 року на суму 38 410,00 грн, у грудні 2014 року на суму 167 394,00 грн;
- п. 138.2, п. 138.4, ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження Товариством податку на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 3 323 065,00 грн, зокрема, за 2013 рік на суму 3 263 053,00 грн, за 2014 рік на суму 60 012,00 грн.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 16.04.2015:
- за №0001652208, яким Товариству збільшено суду грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 529 967,00 грн, з яких за основним платежем на суму 5 019 978,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 2 509 989,00 грн;
- за № 0001642208, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 4 984 597,50 грн, з яких за основним платежем на 3 323 065,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 1 661532,50 грн.
Позивач скориставшись своїм правом, передбаченим підрозділом 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, 16 квітня 2015 року звернувся до відповідача із заявою про застосування податкового компромісу по визначеним контролюючим органом податковим зобов`язанням з податку на прибуток та податку на додану вартість за результатами аналізу господарських відносин Товариства із контрагентом - ТОВ "СЕМІКС".
Рішенням відповідача від 24.04.2015 за №242/10/14-03-22-08-21 погоджено застосування податкового компромісу за податковим повідомленням-рішенням від 16.04.2015 за №0001652208 на суму 3 500 812,00 грн та списано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у зв`язку із застосуванням податкового компромісу у розмірі 1 750 406,00 грн; за податковим повідомленням-рішенням від 16.04.2015 за №0001642208 на суму 3 323 065,00 грн та списано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у зв`язку із застосуванням податкового компромісу у розмірі 1 661 532,50 грн
Неузгодженою залишилася сума основного платежу з податку на додану вартість у сумі 1 519 166,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 759 583,00 грн, що визначені податковим повідомленням - рішенням від 16.04.2015 за №0001652208 за результатами господарських відносин позивача із ТОВ "ЛІВІНДЗОР".
Вважаючи податкове повідомлення - рішення від 16.04.2015 за №0001652208 у частині визначення платнику грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1 519 166,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом) у розмірі 759 583,00 грн, прийнятого відповідачем за результатами аналізу господарських відносин позивача із "ЛІВІНДЗОР" протиправним, Товариство звернулося до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі- ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.