Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 487/5434/17
провадження № 61-45462св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гребенюк Аліни Станіславівни на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2018 року у складі судді Біцюка А. В. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Ямкової О.О., Колосовського С. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2017 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, посилаючись на те, що пунктами 50, 50.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 999 кв. м за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївбудпроект" (далі - ТОВ "Миколаївбудпроект"), з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення 03 грудня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 140149 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006. В подальшому за договором купівлі-продажу від 01 червня 2012 року ОСОБА_2 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 . Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 вересня 2015 року у справі № 487/10115/14-ц позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним державного акта на право власності на землю та повернення земельної ділянки задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 999 кв. м по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006, укладений 01 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 140149 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, скасовано його державну реєстрацію. Земельну ділянку площею 999 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006, грошовою оцінкою 206 591,02 грн, по АДРЕСА_1 повернуто до комунальної власності. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 08 грудня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 вересня 2015 року в частині визнання недійсним державного акта серії ЯИ № 140149 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 999 кв. м по АДРЕСА_1 змінено. Визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 140149, виданий 03 грудня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 . Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 вересня 2015 року в частині задоволення вимог про скасування державної реєстрації державного акта серії ЯИ № 140149 на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також повернення земельної ділянки в комунальну власність міста Миколаєва скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог. В іншій частині вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін. Крім того, пунктами 52, 52.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 999 кв. м за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект", з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 . На підставі цього рішення 27 листопада 2009 року ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯИ № 140151 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810136300:12:01:0007. За договором купівлі-продажу від 01 червня 2012 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 та ОСОБА_1 купили земельну ділянку, кадастровий номер 4810136300:12:001:0007, по АДРЕСА_2, по 1/2 частині кожен. В подальшому ОСОБА_4 та ОСОБА_1 досягли згоди щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_2, яка належала їм на праві спільної часткової власності, відповідно до плану поділу, розробленому інженером-землевпорядником фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, згідно з яким ОСОБА_6 належить земельна ділянка площею 0,0499 га, а ОСОБА_1 - 0,0500 га. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 09 березня 2016 року у справі № 487/10108/14-ц позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними договору купівлі-продажу та державного акта на право власності на земельну ділянку і зобов`язання повернути її до комунальної власності задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 999 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 206 591,02 грн, за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект", з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 . Визнано недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯИ № 140151, виданий ОСОБА_3 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29 жовтня 2009 року за № 010949702040. Повернуто земельну ділянку площею 999 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0007, по АДРЕСА_2 у комунальну власність. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 09 березня 2016 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. В позові Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки відмовлено. В решті вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін. На підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа (державного акта) ОСОБА_1 провів об`єднання належної йому земельної ділянки площею 0,0999 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006 з належною йому частиною земельної ділянки площею 0,0500 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0007, та 28 грудня 2012 року отримав державний акт серії ЯО № 304102 на право власності на об`єднану земельну ділянку площею 0,1499 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0021, по АДРЕСА_2 . Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26 жовтня 2012 року № 1115 об`єднаній земельній ділянці площею 0,1499 га надано нову адресу: АДРЕСА_2 . Таким чином, новосформована земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади міста Миколаєва на підставі вищевказаного рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61, яке в частині передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнане незаконним і скасоване судовими рішеннями, які набрали законної сили. Враховуючи викладене, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської радипросив витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської місцевої ради земельну ділянку площею 0,1499 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0021, нормативною грошовою оцінкою 478 151,02 грн, по АДРЕСА_2 .
Представник ОСОБА_1 - адвокат Кірюхін О. М. заперечив проти позову, посилаючись на те, що позовні вимоги суперечить принципу законності позбавлення відповідача права власності на земельну ділянку, оскільки повернення у власність територіальної громади спірної земельної ділянки не становить для держави публічного інтересу. Відповідач сплатив кошти за придбання земельних ділянок, які в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є збитками, і в разі задоволення позову про витребування земельної ділянки ОСОБА_1 повинен буде докласти додаткових зусиль та витрачати час для поновлення його прав, придбання іншої земельної ділянки. Таким чином, позовні вимоги не відповідають принципу пропорційності втручання у право власності відповідача на спірну земельну ділянку, суперечить вимогам статті 388 ЦК України та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), тому задоволенню не підлягають. Крім того, з долучених до позовної заяви копій судових рішень вбачається, що заступнику керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 стало відомо про порушення законодавства при виділенні земельних ділянок, зокрема придбаних відповідачем, до 11 березня 2013 року. 20 червня 2013 року ОСОБА_1 подав заперечення на позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7 про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним державного акта на право власності на землю у справі № 487/4456/13-ц, чим висловив свою правову позицію. Позовну заяву в цій справі заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 подав до суду лише 11 жовтня 2017 року, тобто зі спливом позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2018 року позов задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,1499 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0021, нормативною грошовою оцінкою 478 151,02 грн по АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області судові витрати в сумі 7 972,27 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що судовими рішеннями у справах №№ 487/10115/14-ц, 487/10108/14-ц визнано незаконними пункти 50, 50.1, 52, 52.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61, на підставі яких у ОСОБА_2 виникло право власності на земельну ділянку площею 999 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:01:0006, по АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 999 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0007, по АДРЕСА_2 . Оскільки спірна земельна ділянка, яка сформована за рахунок вищевказаних земельних ділянок, вибула з володіння територіальної громади міста Миколаєва поза її волею, то належним способом захисту порушеного права власності є витребування земельної ділянки від її теперішнього власника ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України. Перебування у власності ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, що незаконно вибула з власності територіальної громади міста Миколаєва, порушує інтереси держави у сфері охорони землі, яка відповідно до статті 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. При цьому вказаною статтею Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Право на витребування земельної ділянки у територіальної громади міста Миколаєва як власника земельної ділянки виникло з дня прийняття апеляційним судом Миколаївської області рішень від 08 грудня 2015 року у справі №487/10115/14-ц та від 20 грудня 2016 року у справі № 487/10108/14-ц, тому саме з цього часу слід обчислювати перебіг позовної давності, яка на час розгляду справи не спливла.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У жовтні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гребенюк А. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 вересня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не звернули уваги на те, що на час придбання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 999 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006, по АДРЕСА_1, а також земельної ділянки площею 999 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0007, по АДРЕСА_2, не існувало будь-яких заборон та обмежень на їх відчуження і рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 було чинним. Позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували право власності територіальної громади міста Миколаєва на вказані земельні ділянки. Воля територіальної громади (власника), від імені якої діяла Миколаївська міська рада, на передачу земельних ділянок у власність фізичним особам була закріплена рішенням Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61, однак наявність в діях власника майна волі на передачу майна у власність іншої особи виключає можливість витребування майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. Крім того, однією з обов`язкових умов витребування майна за віндикаційним позовом є збереження його в натурі, однак в цій справи судами було встановлено, що внаслідок поділу та об`єднання земельних ділянок відбулося формування нової земельної ділянки площею 1 499 кв. м. Зазначене унеможливлює витребування земельної ділянки в натурі, тобто в тому самому вигляді, в якому вона вибула з володіння власника, та з тими ж індивідуальними характеристиками, які існували на час прийняття рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61. Також суди не врахували, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. В цій справі прокурор не мав законних повноважень на подання позову і представництво інтересів територіальної громади в особі Миколаївської міської ради. Територіальна громада міста Миколаєва довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, з часу прийняття рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61, тому саме з цього часу почався перебіг позовної давності. При цьому прокурору було відомо про порушене право щонайменше з травня 2013 року, коли він звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7 про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним державного акта на право власності на землю у справі № 487/4456/13-ц. В цій справі суди неправильно встановили початок перебігу позовної давності, внаслідок чого дійшли помилкових висновків про задоволення позову.
У листопаді 2018 року перший заступник прокурора Миколаївської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Заводського районного суду міста Миколаєва.
09 листопада 2018 року справа № 487/5434/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2018 року зупинено дію рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2018 року та постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 12 вересня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Судами встановлено, що пунктами 50, 50.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 999 кв. м по АДРЕСА_1, а пунктами 52, 52.1 вказаного рішення - затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 999 кв. м по АДРЕСА_2 за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект", з віднесенням цих ділянок до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд.
На підставі вищевказаного рішення 03 грудня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 140149 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006, а 27 листопада 2009 року ОСОБА_3 - державний акт серії ЯИ № 140151 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810136300:12:01:0007.
01 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 земельну ділянку площею 999 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006, по АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу від 01 червня 2012 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 та ОСОБА_1 купили по 1/2 частині кожен земельну ділянку, кадастровий номер 4810136300:12:001:0007, по АДРЕСА_2 .
В подальшому ОСОБА_4 та ОСОБА_1 досягли згоди щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_2, яка належала їм на праві спільної часткової власності, відповідно до плану поділу, розробленому інженером-землевпорядником фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, згідно з яким ОСОБА_6 належить земельна ділянка площею 0,0499 га, а ОСОБА_1 - 0,0500 га.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої, шостої, дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Судами також встановлено, що на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа (державного акта) ОСОБА_1 провів об`єднання належної йому земельної ділянки площею 0,0999 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006, з належною йому частиною земельної ділянки площею 0,0500 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0007, та 28 грудня 2012 року отримав державний акт серії ЯО № 304102 на право власності на об`єднану земельну ділянку площею 0,1499 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0021, по АДРЕСА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26 жовтня 2012 року № 1115 об`єднаній земельній ділянці площею 0,1499 га надано нову адресу: АДРЕСА_2 .
Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону земель" об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Згідно з пунктом "а" статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.
Згідно з частинами першою, другою, пунктом "ґ" частини четвертої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 вересня 2015 року у справі № 487/10115/14-ц позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним державного акта на право власності на землю та повернення земельної ділянки задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 999 кв. м по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006, укладений 01 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 140149 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, скасувавши його державну реєстрацію. Земельну ділянку площею 999 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006, грошовою оцінкою 206 591,02 грн, по АДРЕСА_1 повернуто до комунальної власності.