Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 623/1199/18
провадження № 61-3616св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЮГ-М",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2018 року у складі судді Гуренко М. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЮГ-М" (далі - ТОВ "Агрофірма ЮГ-М") про витребування майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що 20 грудня 2006 року між ним та ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" було укладено договір оренди землі, за якими він передав відповідачу в оренду земельну ділянку площею 4,3271 га, кадастровий номер 6322883000:05:000:0167, яка розташована на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, контур НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 . 10 грудня 2007 року зазначений договір було зареєстровано в Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельним ресурсам" за № 040767200157. Відповідно до пункту 39 вказаного договору сторони домовилися про можливість його розірвання в односторонньому порядку за умови письмового попередження заінтересованої в цьому сторони за два місяці до початку польових робіт, але не пізніше 10 січня поточного року. 03 січня 2018 року він направив ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" заяву, в якій повідомив про розірвання договору в односторонньому порядку та просив повернути належну йому земельну ділянку, однак 09 лютого 2018 року йому було відмовлено. Після отримання відповідачем його заяви від 03 січня 2018 року договір оренди землі від 20 грудня 2006 року є розірваним в односторонньому порядку, однак ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" не повернуло об`єкт оренди і продовжує незаконно користуватися ним без достатньої правової підстави. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" зазначену земельну ділянку.
У відзиві на позовну заяву ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" просило відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що договір оренди землі від 20 грудня 2006 року було укладено на 15 років, тобто він діє до 10 грудня 2022 року. Умовами зазначеного договору передбачено право сторін розірвати його лише за їх взаємною згодою або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін за наявності вказаних у договорі підстав, при дотриманні процедури, визначеної пунктом 39 договору. У заяві від 03 січня 2018 року ОСОБА_1 не навів таких підстав для розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року у справі № 623/1147/17 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Агрофірма ЮГ-М", треті особи: Сектор державної реєстрації речових прав Ізюмської районної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про розірвання договору оренди відмовлено. Враховуючи, що 18 вересня 2017 року на спірній земельній ділянці були розпочаті польові роботи з вирощування озимої пшениці врожаю 2018 року, заява ОСОБА_1 від 03 січня 2018 року була направлена пізніше ніж за два місяці до початку польових робіт і отримана товариством після 10 січня 2018 року. Таким чином, підстави для витребування земельної ділянки в товариства відсутні.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, щов заяві від 03 січня 2018 року ОСОБА_1 не навів підстав, передбачених договором або законом, для розірвання договору оренди землі від 20 грудня 2006 року в односторонньому порядку, а рішення суду про розірвання цього договору відсутнє. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року, яке набрало законної сили 27 листопада 2017 року, у справі № 623/1147/17 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Агрофірма ЮГ-М", треті особи: Сектор державної реєстрації речових прав Ізюмської районної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про розірвання договору оренди відмовлено. Вказаним рішенням встановлено, що в пункті 39 договору оренди землі від 20 грудня 2006 року сторони погодили не підставу, а процедуру, за умови дотримання якої цей договір може бути розірвано в односторонньому порядку. Тому підстав для розірвання укладеного між сторонами договору немає. Крім того, в період з 18 вересня 2017 року по 29 квітня 2018 року ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" були проведені польові роботи на спірній земельній ділянці, а заяву ОСОБА_1 від 03 січня 2018 року відповідач отримав після 10 січня 2018 року, що свідчить про недотримання позивачем передбаченої пунктом 39 договору процедури його розірвання. Матеріали справи не містять доказів безпідставного заволодіння земельною ділянкою, оскільки за письмовим договором оренди позивач добровільно передав земельну ділянку в користування відповідачу. Останній подав до суду клопотання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 000 грн. При цьому договір про надання правової допомоги між ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" та адвокатом Білоголовською Л. А. було укладено тільки 31 травня 2018 року і адвокат брала участь лише в одному судовому засіданні, яке тривало 2 год 8 хв. Взявши до уваги складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений на виконання цих робіт (надання послуг), ціну позову та значення справи для сторін, суд, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважав необхідним зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Постановою Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
14 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і помилково виходили з того, що ним не дотримано передбаченої пунктом 39 договору оренди землі від 20 грудня 2006 року процедури його розірвання. Також суди безпідставно послалися на те, що рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року у справі № 623/1147/17 встановлено відсутність підстав для розірвання укладеного між сторонами договору, оскільки це не встановлена рішенням суду обставина, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, яка відповідно до частини сьомої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не є обов`язковою для суду в цій справі. Відмовляючи в задоволенні позову суди не врахували правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладеної в постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 623/2953/16-ц (провадження № 61-19304св18), відповідно до якої Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що пункт 39 договору оренди землі не містить підстав розірвання цього договору в односторонньому порядку, а визначає лише умови його розірвання. Крім того, суди не звернули уваги на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 420/557/16-ц (провадження № 61-2042св18), за змістом якого визнання договорів оренди земельних ділянок розірваними є неефективним способом захисту, оскільки сам факт односторонньої відмови позивача від договорів оренди земельних ділянок, згідно з частиною третьою статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), призводить до розірвання спірних договорів, а в разі незгоди відповідача на припинення правовідносин щодо договорів оренди землі в односторонньому порядку таке право позивача підлягає захисту шляхом звернення до суду з позовом про витребування майна (земельних ділянок).
У березні 2019 року ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.
20 березня 2019 року справа № 623/1199/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,3271 га, кадастровий номер 6322883000:05:000:0167, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ХР № 022854.
20 грудня 2006 між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофірма ЮГ-М" було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 надав, а ТОВ "Агрофірма "ЮГ-М" прийняло у строкове платне користування вищевказану земельну ділянку.
10 грудня 2007 року договір було зареєстровано в Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельним ресурсам" за № 040767200157.
12 грудня 2007 року ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофірма "ЮГ-М" підписали акт приймання-передачі земельної ділянки.
Пунктом 8 договору оренди землі від 20 грудня 2006 року передбачено, що цей договір укладено на 15 років.
Відповідно до пункту 21 договору оренди землі від 20 грудня 2006 року після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.
Згідно з пунктом 37 вищевказаного договору його дія припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (пункт 38 договору оренди землі від 20 грудня 2006 року)
Відповідно до пункту 39 договору оренди землі від 20 грудня 2006 року його розірвання в односторонньому порядку допускається за умови письмового попередження заінтересованої в цьому сторони за два місяці до початку польових робіт, але не пізніше 10 січня поточного року.
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Агрофірма ЮГ-М", треті особи: Сектор державної реєстрації речових прав Ізюмської районної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про розірвання договору оренди. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року у справі № 623/1147/17 в задоволенні позову було відмовлено у зв`язку з відсутністю передбачених законом або договором підстав для розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі від 20 грудня 2006 року. Зазначене рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося та 27 листопада 2017 року набрало законної сили.
03 січня 2018 року ОСОБА_1 письмово повідомив ТОВ "Агрофірма "ЮГ-М" про розірвання в односторонньому порядку договору оренди землі від 20 грудня 2006 року та просив повернути належну йому земельну ділянку в січні 2018 року згідно з пунктами 21, 39 цього договору.
Листом від 02 лютого 2018 року № 20 ТОВ "Агрофірма "ЮГ-М" повідомило ОСОБА_1 про те, що ним не дотримано процедури розірвання договору оренди землі від 20 грудня 2006 року в односторонньому порядку, передбаченої пунктом 39 цього договору, а саме порушено строк письмового попередження заінтересованої сторони, оскільки заяву від 03 січня 2018 року товариство отримало пізніше ніж за два місяці до початку польових робіт.
Проведення польових робіт на спірній земельній ділянці в період з 18 вересня 2017 року по 29 квітня 2018 року підтверджується наданими відповідачем документами.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 3 ЦК України презюмує свободу договорів разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частин другої, третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Аналізуючи зміст вищезазначених норм матеріального права, можна зробити висновок про те, що якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору в односторонньому порядку і заінтересованою стороною дотримано порядок його розірвання, він відповідно є розірваним в порядку, визначеному договором.
Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).