Постанова
Іменем України
01 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 383/1211/18-ц
провадження № 61-15903св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2019 року в складі Замши О. В.та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року в складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23 грудня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Кропивницької державної нотаріальної контори, вона є власником земельної ділянки площею 6,17 га, розташованої на території Мар`янівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.
Земельну ділянку позивач успадкувала після смерті матері ОСОБА_4, яка 06 травня 2015 року уклала з відповідачем договір оренди зазначеної вище земельної ділянки.
Звертала увагу на те, що в порушення умов договору оренди землі відповідач не сплатив орендну плату за користування земельною ділянкою за період
2015-2018 роки.
Крім того, відсутність можливості користуватися власним майном та не отримання будь-якої плати за його користування приносить позивачу тяжкі душевні страждання та призводить до депресивних станів, що є підставою для компенсації моральної шкоди.
Посилаючись на наведене, позивач просила розірвати договір оренди землі
від 06 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з підстав несплати орендної плати за договором оренди; стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором оренди землі в розмірі 124 483,86 грн та 300 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22 лютого
2019 року в задоволені позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розпискою ОСОБА_1 від 03 грудня 2015 року підтверджується
факт отримання нею орендної плати за спірним договором оренди землі за
2015-2018 роки. При цьому, позивачем не спростовано факт отримання орендної плати за вказаними розписками та не спростовано правильність нарахування орендної плати.
Посилання позивача на те, що кошти за розписками отримувала як матеріальну допомогу, а розписки писала під тиском, оскільки перебувала в скрутному матеріальному становищі, судом до уваги не приймалися, оскільки не були підтверджені належними та допустимими доказами.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що врахувавши зміст розписки від 03 грудня 2015 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримала від відповідача орендну плату за 2016, 2017, 2018 роки і претензій щодо сплати орендної плати до 2018 року включно немає, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено обставин систематичної несплати відповідачем орендної плати.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року, в якій просить скасувати зазначені вище судові рішення та напарити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що суди безпідставно розглянули справу в порядку спрощеного позовного провадження, не звернувши увагу на ціну позову, що на думку заявника є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Звертає увагу на те, що суди вважали, що зобов`язання з виплати орендної плати відповідачем виконані в повному обсязі, не врахувавши, що довіреності на отримання орендної плати за договором оренди, покійна мати позивачу не давала, що вказує на відсутність законних підстав для отримання саме орендної плати. Розписки позивач писала під тиском відповідача, перебуваючи в скрутному матеріальному становищі.
Стверджує, що за умов зазначеного договору, орендна плата повинна сплачуватись щомісячно в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, проте відповідачем не надано доказів нарахування та сплати платежів починаючи з
2015 року, при цьому не виготовлено технічної документації з нормативної правової оцінки землі. Незважаючи на відсутність можливості визначити розмір орендної плати без визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, суди прийняли як належний доказ розписки ОСОБА_1 про начебто отримання нею орендної плати за три роки.
У січні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивача, в якому зазначає про безпідставність її доводів та відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.
Стверджує, що позивач отримала орендну плату за три роки про що свідчить відповідна розписка, якій суди надали належну праву оцінку. Вважає безпідставними аргументи касаційної скарги про відсутність в договорі оренди істотної умови - розміру та строків сплати орендної плати, оскільки, на думку представника відповідача, це не є підставою для розірвання договору оренди землі, а може бути підставою для пред`явлення вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, в задоволенні якої ОСОБА_1 було відмовлено в межах розгляду іншої цивільної справи.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 06 травня 2015 року між ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 6,17 га, яка розташована на території Мар`янівської сільської ради Бобрнецького району Кіровоградської області, строком на десять років.
В пункті 4 зазначеного вище договору оренди сторони визначили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 5 % від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації.
Відповідно до копії розписки від 29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 отримала
від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн за оренду паю її матері
ОСОБА_4 за 2015 рік.
Згідно з розпискою від 03 грудня 2015 року ОСОБА_1 отримала від
ОСОБА_2 за довіреністю від імені матері ОСОБА_4 орендну плату за 2016, 2017, 2018 рік відповідно до договору від 06 травня 2015 року. В розписці зазначено, що претензій з розрахунку до 2018 року включно не матиме.
ІНФОРМАЦІЯ_1 орендодавець ОСОБА_4 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі і на вищевказану земельну ділянку.
23 грудня 2016 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво на право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку, яке зареєстроване в реєстрі за №4-479.