ПОСТАНОВА
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 1-331/09
Провадження № 13-37зво20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Лобойка Л. М.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Косіциної Н. М.,
прокурора Трояна О. Л.
розглянула в судовому засіданні заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2009 року, ухвали Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2010 року та ухвали Верховного Суду України від 15 березня 2011 року на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст судових рішень
1. За вироком суду, залишеним без зміни судами апеляційної та касаційної інстанцій, ОСОБА_1 засуджено: за частиною третьою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за частиною третьою статті 308 цього Кодексу - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 364 КК закрито на підставі пункту 10 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) - у зв`язку з наявністю нескасованої постанови слідчого про закриття кримінальної справи щодо заявника за цим же фактом за цією ж нормою закону про кримінальну відповідальність.
2. За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, обіймаючи посаду слідчого в особливо важливих справах відділення по розслідуванню особливо важливих справ та злочинів, вчинених організованими групами, слідчого відділу УМВС України у Волинській області, з використанням свого службового становища та пов`язаних з цим можливостей вчинив злочини у сфері обігу наркотичних засобів за таких обставин.
3. У провадженні слідчого ОСОБА_1 перебувала кримінальна справа № 30-034-04, порушена ним 18 грудня 2004 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за фактом незаконного виготовлення і зберігання наркотичних засобів за частиною третьою статті 307 КК. До кримінальної справи було долучено як речовий доказ виявлений та вилучений у підозрюваних особливо небезпечний наркотичний засіб - концентрат з макової соломи (опій екстракційний) масою в перерахунку на суху речовину 1693,54 г, що знаходився у 5-літровій ємності. Цей наркотичний засіб після експертного дослідження не передавався до камери схову речових доказів, а зберігався у службовому кабінеті засудженого.
4. Зловживаючи службовим становищем, ОСОБА_1 у своєму кабінеті № НОМЕР_1, що на вулиці Загородній, 5-А у місті Луцьку, заволодів з метою збуту частиною ввіреного йому по службі наркотичного засобу в особливо великому розмірі - масою в перерахунку на суху речовину 1209,85 г. Для приховування своїх злочинних дій засуджений долив у 5-літрову ємність, де зберігався предмет злочину, розчинник до початкового об`єму рідини.
5. У серпні 2005 року ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, через ОСОБА_5 передав привласнений ним наркотичний засіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 для перевезення і збуту в Автономній Республіці Крим.
Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
6. Рішенням від 12 березня 2020 року Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) у справі "Черніка проти України" (набуло статусу остаточного 12 липня 2020 року) встановлено порушення державою під час судового розгляду справи міжнародних зобов`язань за пунктом 1 та підпунктом "d" пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
7. Констатувавши відповідне порушення, ЄСПЛ виходив із того, що під час постановлення щодо заявника обвинувального вироку вирішальне значення мали показання як свідків трьох учасників інкримінованих ОСОБА_1 дій - ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, проте свідчень жодного з цих осіб суд безпосередньо не сприймав.
8. Як недотримання засади безпосередності процесу міжнародна судова установа оцінила насамперед оголошення національним судом показань ОСОБА_5, даних під час досудового слідства, за відсутності поважних причин її неприбуття в судове засідання. Застосувавши відповідну процедуру, суд не вжив усіх необхідних і можливих заходів для забезпечення явки свідка, а обмежився посиланням на неможливість допиту цієї особи у зв`язку з її відсутністю за раніше відомими адресами проживання. Водночас у судовому засіданні інший свідок надав інформацію про можливе місцеперебування ОСОБА_5, яка компетентними органами не перевірялася.
Що стосується ОСОБА_6 і ОСОБА_7, то суд одержав медичні документи про неможливість їх явки через тяжкі хвороби. Проте міжнародна судова установа звернула увагу, що ці особи жодного разу не давали показань перед судом.
Наведене в сукупності з незабезпеченням явки до суду ОСОБА_5 призвело до того, що жоден із ключових свідків обвинувачення в межах змагального судового процесу безпосередньо не допитувався. Натомість інші докази, на яких ґрунтується вирок, були непрямими або ж містили лише загальні відомості без необхідної деталізації обставин, що підлягали доказуванню. За висновками ЄСПЛ, обмеження права заявника допитувати свідків не було компенсоване іншими процесуальними гарантіями, а тому призвело до порушення загальної справедливості судового провадження.
Стислий зміст заяви про перегляд судових рішень
9. У заяві про перегляд судових рішень засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку і ухвал судів апеляційної та касаційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд. На обґрунтування своїх вимог наводить аргументи щодо порушення свого права за пунктом 1 та підпунктом "d" пункту 3 статті 6 Конвенції, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.
10. У судовому засіданні засуджений підтримав свою позицію, викладену в заяві.
Прокурор вважав за необхідне задовольнити заяву у зв`язку з установленим ЄСПЛ недотриманням національним судом засади безпосередності судового розгляду, що становить істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Нормативне обґрунтування
11. Згідно з вимогами пункту 1 статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
12. Відповідно до положень глави 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
Як передбачено статтею 10 цього Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.
13. Згідно з пунктом ІІ Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини", прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
14. Згідно з послідовною практикою ЄСПЛ необхідним елементом справедливості судового провадження є наявність в обвинуваченого можливості реалізувати своє право за підпунктом "d" пункту 3 статті 6 Конвенції шляхом безпосереднього допиту свідка в присутності судді, який ухвалює остаточне рішення у справі.
Міжнародна судова установа зазвичай констатує порушення принципу безпосередності у випадках, коли склад суду повністю змінювався, однак новий склад суду не допитував свідків обвинувачення (рішення від 07 березня 2017 року у справі "Церовшек та Божичнік проти Словенії", заяви № 68939/12 та № 68949/12, пункти 44-48; рішення від 21 квітня 2009 року у справі "Гутеан проти Румунії", заява № 53150/12, пункти 70-73; рішення від 25 липня 2019 року у справі "Сванідзе проти Грузії", заява № 37809/08, пункти 35-38).
15. Водночас відповідно до сформованих ЄСПЛ правових позицій сам по собі факт використання національним судом як допустимих доказів показань свідків без допиту їх у судовому засіданні не є безумовною підставою для визнання судового провадження несправедливим. Для оцінки в означених випадках процедури розгляду справи з точки зору дотримання вимог статті 6 Конвенції Суд розробив загальні критерії, зміст яких викладено в рішеннях у справах "Аль-Хаваджа та Тахері проти Сполученого Королівства" від 15 грудня 2011 року (заяви № 26766/05 та 22228/06, пункти 119-147), Шачашвілі проти Німеччини від 15 грудня 2015 року (заява № 9154/10, пункти 110-131), "Боєць проти України" від 30 січня 2018 року (заява № 20963/08, пункти 74-76).
Наведені критерії полягають у з`ясуванні таких питань: чи існували достатні підстави для неявки свідка в судове засідання та визнання допустимими доказами показань відсутнього свідка (рішення у справі "Шачашвілі проти Німеччини", пункти 119-125); чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження, достатньо вагомою, щоб визнання їх допустимим доказом могло створити перешкоди для сторони захисту (це ж рішення, пункти 116, 119, 126-147); чи існували достатні врівноважуючі фактори, в тому числі надійні процесуальні гарантії, здатні компенсувати недоліки, з якими зіткнулася сторона захисту у зв`язку з неможливістю перевірки показань у судовому засіданні (рішення у справі "Шачашвілі проти Німеччини", пункт 147).
Зазначені врівноважуючі фактори мають забезпечувати належну оцінку достовірності свідчень (це ж рішення, пункт 147). Важливою гарантією забезпечення загальної справедливості судового розгляду є, зокрема, можливість допиту стороною захисту свідка, котрий у подальшому не з`явився в судове засідання, під час досудового слідства в ході процесуальних дій, зафіксованих із застосуванням відеозапису (рішення у справах "Шачашвілі проти Німеччини", пункт 130; "Чмура проти Польщі" від 03 квітня 2012 року, заява № 18475/05, пункти 19, 50).
16. Сформовані практикою ЄСПЛ правила реалізації права обвинуваченого за підпунктом "d" пункту 3 статті 6 Конвенції узгоджуються з нормами національного кримінально-процесуального закону, які діяли на час розгляду судом справи і постановлення вироку.
Зокрема, відповідно до закріплених у статті 257 КПК 1960 року принципів безпосередності й усності судового розгляду суд першої інстанції при розгляді справи повинен був безпосередньо дослідити докази, в тому числі допитати свідків.
За змістом статті 306 КПК 1960 року оголошення судом показань свідка, даних під час досудового слідства, передбачалось як виняток із загального правила щодо необхідності його безпосереднього допиту в судовому засіданні і могло застосовуватися виключно у випадках, передбачених законом. Згідно з пунктом 2 частини першої зазначеної статті в разі неприбуття свідка до суду дослідження його показань, даних слідчому, прокурору, допускалося лише в разі, якщо явка цієї особи з тих або інших причин неможлива. Поважними причинами, що зумовлюють таку неможливість, могли визнаватися обставини, які об`єктивно перешкоджали свідку з`явитися в судове засідання впродовж тривалого часу, - тяжка хвороба, смерть, переїзд за кордон на постійне проживання, війна, стихійне лихо, інша надзвичайна ситуація тощо.
17. Хоч оцінка конкретних обставин як поважних чи неповажних причин неприбуття особи й залежно від цього - прийняття рішення про оголошення її показань, даних на попередній стадії процесу, чи забезпечення безпосереднього сприйняття свідчень становили дискреційні повноваження суду, однак існування відповідних обставин належало до предмета перевірки під час судового розгляду і мало підтверджуватися доказами. В інших випадках неприбуття свідка суд зобов`язаний був діяти відповідно до вимог статей 70, 71 КПК 1960 року, тобто вживати визначених цими статтями заходів для його допиту в судовому засіданні, в тому числі шляхом примусового приводу і притягнення до відповідальності за неявку до суду без поважних причин.
Правові наслідки конвенційних порушень, констатованих ЄСПЛ у цій справі
18. Рішення ЄСПЛ у справі "Черніка проти України" набуло статусу остаточного згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції.
Зазначене рішення спонукає до висновку, що в основі визнаного міжнародною судовою установою порушення Україною конвенційних зобов`язань лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат судового провадження щодо ОСОБА_1 і є підставами для нового розгляду справи з метою відновлення порушених прав заявника.