У Х В А Л А
08 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 925/642/19
Провадження № 12-52гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В.,
Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 925/642/19 за позовом Родниківської сільської ради до Уманської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування рішення за касаційною скаргою Родниківської сільської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року (головуючий суддя Агрикова О. В., судді Чорногуз М. Г., Євсіков О. О.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року (суддя Васянович А. В.) і
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2019 року Родниківська сільська рада (далі - сільська рада) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Уманської міської ради (далі - міська рада) про визнання незаконним та скасування рішення Уманської міської ради № 5.16-52/6 від 08 квітня 2014 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка площею 5,708 га кадастровий номер 7110800000:02:007:0032 знаходиться в адміністративних межах сільської ради, однак спірним рішенням передано земельну ділянку площею 5,708 га кадастровий номер 7110800000:02:007:0032 в оренду міською радою з перевищенням своїх повноважень, оскільки міська рада має повноваження щодо розпорядження лише тими земельними ділянками у межах населеного пункту, а передача міською радою в оренду земель інших адміністративно-територіальних одиниць є незаконною.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року, в позові відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач є власником або землекористувачем спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:02:007:0032, і що остання є комунальною власністю територіальної громади села Родниківка та знаходиться в адміністративних межах села.
У квітні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга сільської ради в якій остання просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року у справі № 925/642/19 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 809/563/15, від 03 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а щодо застосування норми статті 20 Закону України "Про державний земельний кадастр" та частини першої статті 174 Земельного кодексу України. Також не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17.
Крім того, скаржник вважає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо права сільської ради як органу місцевого самоврядування звертатись до судів для захисту свого права на отримання коштів до бюджету села від передачі в оренду спірної земельної ділянки.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 червня 2020 року поновив сільській раді строк для подання касаційної скарги, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою сільської ради, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, призначив справу до розгляду та витребував матеріали справи № 925/642/19 з Господарського суду Черкаської області.
08 липня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 925/642/19 разом з касаційною скаргою сільської ради на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц наведено такий висновок: сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту (села, селища, міста). Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж. Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені в іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови та/або зміни меж.
Крім, цього, з постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17 вбачається, що судом касаційної інстанції було враховано вищевказану правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц. При цьому, в даних постановах фактично зроблено правовий висновок, що межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками такого населеного пункту тільки якщо межі населеного пункту були встановлені/змінені у порядку, передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови або фактичного встановлення/зміни меж.
Водночас у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, з урахуванням положень статті 173, частини першої статті 174 Земельного кодексу України, зазначив, що законом регламентований порядок встановлення меж населених пунктів. Судам необхідно визначити, чи були встановлені межі населених пунктів у передбаченому законом порядку, після чого з`ясувати у межах якого з них перебуває спірна земельна ділянка. Водночас, у разі якщо межі населених пунктів не встановлені у порядку, визначеному Земельним кодексом України, судам належить виходити з фактичних меж населених пунктів. Так, відсутність реалізації компетентними органами своїх повноважень щодо встановлення меж міста не свідчить про фактичну відсутність таких меж. Проте, судами попередніх інстанцій не було з`ясовано на підставі належних та допустимих доказів питання, в межах якого населеного пункту розташовані спірні земельні ділянки.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, вважає за необхідне відступити від вказаного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а, оскільки даний висновок суперечить правовим висновкам, викладеним у вищевказаних постановах Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц та Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17.
Відповідно до частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а, справа № 925/642/19 підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
В ухвалі від 08 липня 2020 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послався також на частину п`яту статті 302 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд згідно з частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Мотивуючи наявність виключної правової проблеми у цій справі, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказує, що у постановах Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц та Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17 фактично зроблено правовий висновок, що допустимими доказами, які підтверджують встановлені межі населеного пункту, є лише рішення відповідного компетентного органу або інші правові документи, виготовлені та/або прийняті компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови або фактичного встановлення/зміни меж.
Звідси суд касаційної інстанції вважає правовою проблемою визначення: чи відсутність рішення або інших правових документів компетентних органів щодо встановлення меж населеного пункту та відсутність таких даних у Державному земельному кадастрі дійсно свідчить про фактичну відсутність таких меж; якщо ні, які саме докази є допустимими щодо встановлення таких меж.
З приводу викладеного Велика Палата Верховного Суду зазначає, що згідно з частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, допустимість доказів має визначатися в кожній справі з урахуванням предмету доказування й оцінюватися судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що позивач, обґрунтовуючи наявність порушення права та інтересу, вказує, що сільська рада, виступаючи як представницький орган територіальної громади, має діяти в її інтересах.