Постанова
Іменем України
7 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 712/8916/17
Провадження № 14-448цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради" (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію
за касаційною скаргою відповідачки на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року, ухвалене суддею Пересуньком Я. В., й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Сіренка Ю. В., Пономаренка В. В., Ювшина В. І.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Короткий зміст позовних вимог
1. 17 липня 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив стягнути солідарно з відповідачки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 1 лютого 2017 року: 45 686,17 грн - заборгованості за спожиту теплову енергію, 5 703,23 грн - інфляційних витрат і 1 285,34 грн - три проценти річних.
2. Позов мотивував такими обставинами:
2.1. Позивач постачає теплову енергію для потреб опалення та гарячого водопостачання, зокрема, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира).
2.2. Відповідачі мають заборгованість перед позивачем за надані у квартирі житлово-комунальні послуги (поставлену теплову енергію), оскільки з січня 2011 року не вносять відповідну оплату, чим завдають шкоду позивачеві.
2.3. 11 квітня 2017 року позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки.
2.4. 12 травня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси відмовив у прийнятті зазначеної заяви через наявність спору про право.
2.5. Крім повернення боргу за спожиті послуги, відповідачі мають сплатити позивачеві три проценти річних й інфляційні втрати згідно з наданим розрахунком за період заборгованості з травня 2016 року до травня 2017 року включно.
(2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про залишення без розгляду позову в частині вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог (з урахуванням ухвали цього ж суду від 6 жовтня 2017 року про виправлення описки), а саме: стягнув з відповідачки на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року "по 1 лютого 2017 року" у сумі 30 804,96 грн, три проценти річних - 983,39 грн, інфляційні втрати - 5 703,23 грн; в іншій частині позову відмовив через пропуск позовної давності.
4. Мотивував рішення так:
4.1. Сторони перебувають у фактичних договірних відносинах, в яких відповідачка як власниця квартири має обов`язок оплатити позивачеві надані ним послуги відповідно до кількості зареєстрованих у квартирі осіб.
4.2. У вересні 2017 року відповідачка подала заяву про сплив позовної давності.
4.3. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, подання кредитором (виконавцем послуг) згідно з розділом ІІ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Тому, оскільки позивач у квітні 2017 року подав до суду заяву про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки, перебіг позовної давності був перерваний.
4.4. Отже, обґрунтованою є вимога позивача про стягнення заборгованості у межах позовної давності за період з квітня 2014 року "по 31 січня 2017 року".
(3) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 22 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.
6. Мотивував ухвалу так:
6.1. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13.
6.2. Правовідносини сторін є грошовим зобов`язанням, в якому на боржника покладений обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, а цьому обов`язку кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані ним послуги.
6.3. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Оскільки за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг відповідальність несе відповідачка, а заборгованість за послуги позивач нараховував щомісяця, то загальна позовна давність починає спливати за кожним таким щомісячним платежем окремо.
(4) Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 7 грудня 2017 року відповідачка подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
(5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
8. 1 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи, що є достатньо обґрунтованих підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15. Мотивував ухвалу так:
8.1. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виснував, що відповідачка з січня 2011 року жодного разу не вносила оплату за поставлені позивачем до її квартири послуги, а позивач 20 квітня 2017 року звертався із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості, внаслідок чого перебіг позовної давності перервався. Тому суд стягнув заборгованість з урахуванням звернення позивача із заявою про видачу судового наказу за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно.
8.2. Суд першої інстанції застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, згідно з яким "судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності".
8.3. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14, згідно з яким, оскільки "судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності".
8.4. У зазначених висновках Верховний Суд України надав розширювальне тлумачення приписів статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо підстав для переривання перебігу позовної давності. Причиною для такого розширювального тлумачення стала неузгодженість матеріальних і процесуальних норм: на момент прийняття ЦК України у процесуальному законі не було правил про наказне провадження, а тому ЦК України не передбачав такої підстави для переривання перебігу позовної давності як подання кредитором заяви про видачу судового наказу. Із запровадженням у ЦПК України 2004 року інституту наказного провадження зміни до статті 264 ЦК України внесені не були. Тому у судовій практиці були спроби узгодити матеріальні та процесуальні норми щодо застосування позовної давності у наказному провадженні.
8.5. У листі від 1 липня 2007 року "Практика розгляду судами цивільних справ у порядку наказного провадження" Верховний Суд України вказав, що "чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд. Відповідно до частин другої та третьої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на це, суди не повинні відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Адже у разі винесення судового наказу щодо зобов`язання, за якими сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу".
8.6. Натомість згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" "наявність спору про право (пункт 2 частини третьої статті 100 ЦПК), що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити, коли із доданих документів убачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 ЦК)".
8.7. Фактично існували два підходи до застосування позовної давності у наказному провадженні: а) позовна давність підтверджує наявність спору про право та виключає прийняття заяви про видачу судового наказу; б) суд не має враховувати позовну давність без заяви особи, а тому відсутні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Протилежні висновки у подібних правовідносинах не сприяють єдності правозастосовної практики.
8.8. Навряд чи були підстави розширити зміст припису статті 264 ЦК України та виснувати про те, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Ця інтерпретація зроблена в інтересах кредитора без урахування інтересів боржника, в якого фактично немає можливості заявити про застосування позовної давності у наказному провадженні, а у суду - її врахувати.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. Відповідачка мотивувала касаційну скаргу так:
9.1. У позивача з відповідачкою відсутній укладений договір про надання відповідних житлово-комунальних послуг.
9.2. Позивач втратив право на судовий захист відповідно до статей 264 і 267 ЦК України.
9.3. Суди допустили порушення норм процесуального права; у їхніх рішеннях є "неправдиві факти"; ці рішення є "завідомо неправосудними та незрозумілими", а докази, які підтверджують заборгованість відповідачки, є необґрунтованими.
9.4. Суди помилково вказали 11 квітня 2017 року датою постановлення ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості, оскільки цю ухвалу суд постановив 12 травня 2017 року.
(2) Позиція позивача
10. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо обов`язку власниці квартири оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги
11. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачка не надала належних і допустимих доказів того, що у квартирі відсутнє централізоване опалення чи гаряче водопостачання, а також виснували, що у сторін склалися фактичні договірні відносини за відсутності письмового договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Проте відповідачка заперечує наявність таких відносин, акцентуючи на відсутності зазначеного договору у письмовій формі.
12. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідачку від обов`язку оплати за надані такі послуги.
13. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
14. Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон).
15. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).
16. Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону).
17. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
18. Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону).
19. Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону).
20. Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).
21. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
22. За змістом частини перша статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
23. Вирішуючи питання про те, чи правильно суди першої й апеляційної інстанцій застосували норми права, Велика Палата Верховного Суду з огляду на наведений припис процесуального закону бере до уваги обставини, які встановили ці суди, та вважає неприйнятними аргументи касаційної скарги про "неправдиві факти", встановлені у судових рішеннях, необґрунтованість" доказів, що підтверджують ці факти, а також про "завідому неправосудність і незрозумілість" таких рішень.
24. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачка є одноосібною власницею квартири, в якій мають зареєстроване місце проживання, окрім відповідачки, ще 5 осіб, і що позивач надав послуги з постачання теплової енергії. З огляду на це відповідачка як власник квартири, в якій були отримані житлово-комунальні послуги, мала обов`язок оплатити позивачеві їхню вартість. Але, як також установили суди, оскільки з січня 2011 року вона жодного разу не оплачувала за поставлені позивачем до квартири послуги, чим порушила його право, за захистом якого він звернувся до суду. З огляду на висновки судів Велика Палата Верховного Суду має перевірити, за який період можливе стягнення заборгованості, яка виникла у відповідачки.
(1.2) Щодо переривання перебігу позовної давності
25. Позивач звернувся до суду з позовом 17 липня 2017 року та заявив вимогу про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги станом на 1 лютого 2017 року, а також трьох процентів річних й інфляційних втрат за період заборгованості з травня 2016 року до травня 2017 року включно (згідно з наданим розрахунком), вважаючи, що позовна давність стосовно оплати за постачання теплової енергії, яку відповідачка не вносила, починаючи з січня 2011 року, перервалася поданням заяви про видачу судового наказу. Відповідачка у суді першої інстанції до ухвалення ним рішення подала письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до всіх вимог позивача.
26. Суд першої інстанції вважав, що позовна давність за вимогою про стягнення заборгованості за вказаний період була перервана поданням до суду у квітні 2017 року заяви про видачу судового наказу, але стягнув з відповідачки борг за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно. Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції щодо вирішення спору. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що інститут переривання позовної давності до спірних відносин незастосовний.
27. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(пункт 138)).
28. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний закономінтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний закономінтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).
29. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
30. Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).
31. Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та частини першої статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, судовий наказ є особливою формою судового рішення за певними вимогами, зокрема, і про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості (пункт 3 частини першої статті 96 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, пункт 3 частини першої статті 161 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).
32. Верховний Суд України сформулював висновок про те, що оскільки судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому ЦПК України, перериває перебіг позовної давності (постанови від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15). Аналогічно застосував приписи про переривання позовної давності і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц.
33. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведена інтерпретація норм права не врахувала інтересу боржника, зокрема у тому, щоби заявити про застосування позовної давності, а такої можливості у наказному провадженні немає. Більше того, стаття 100 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не встановлювала підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи її повернення ні те, що з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, ні те, що пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою. Натомість пункт 5 частини першої статті 165 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати, таку підставу для відмови у видачі судового наказу передбачає.
34. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
35. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду України чи Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 41)).
36. Вирішуючи поставлене в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2019 року питання про наявність підстав для відступу від наведеного вище висновку Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду зауважує таке:
36.1. Інститут наказного провадження був запроваджений у цивільному процесі України з 1 вересня 2005 року, коли набрав чинності ЦПК України. ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 року. З того часу приписи статті 264 цього кодексу про переривання перебігу позовної давності залишаються незмінними, а перелік підстав такого переривання є вичерпним.
36.2. Наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов`язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частина друга статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).
37. Як встановили суди попередніх інстанцій, до звернення з позовом позивач 20 квітня 2017 року подав до суду заяву про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки, ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 заборгованості за період з 1 січня 2011 року до 1 лютого 2017 року. А 12 травня 2017 року, як вірно стверджує відповідачка у касаційній скарзі, Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу у справі № 712/5031/17 про відмову у прийнятті зазначеної заяви про видачу судового наказу (описка у даті постановлення цієї ухвали в описових частинах рішення суду першої інстанції від 29 вересня 2017 року й ухвали апеляційного суду від 22 листопада 2017 року у справі № 712/8916/17 не впливає на висновки Великої Палати Верховного Суду).
38. Велика Палата Верховного Суду вважає, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17).Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).
39. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, та від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності.