Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 711/3280/20
провадження № 61-10780св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
| особа, яка звернулася із заявою про видачу обмежувального припису- ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2, заінтересована особа - ОСОБА_3, |
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 травня 2020 року
у складі судді Скляренко В. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 червня 2020 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г.,
Єльцова В. О., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2, заінтересована особа - ОСОБА_3, звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
Заява мотивована тим, що 26 липня 2014 року між ОСОБА_1
та ОСОБА_3 укладено шлюб, в якому народилась ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У період шлюбу, а саме у 2016 році, сторонами у справі було придбано земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на якій був побудований житловий будинок з мансардою та гаражем, у 2017 році був введений в експлуатацію та зареєстровано право власності за ОСОБА_3 .
Заявник вказувала, що, починаючи з січня 2020 року, шлюбні відносини між нею та ОСОБА_3 погіршилися. ОСОБА_3 почав говорити про виселення її та їх малолітньої дитини з будинку.
У червні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (справа № 711/2975/20).
ОСОБА_1 також зазначала про те, що під час шлюбу було придбано рухоме майно, а саме: автомобілі марки: Audi А6 3.0 Quatro, 2004 року випуску; Nissan Pethfinder, 1997 року випуску; Mercedes Benz Sprinter 313 CDI, 2006 року випуску; Honda Civic, 1999 року випуску.
Вказані автомобілі ОСОБА_3, знаючи, що між ними погіршилися стосунки, і що ОСОБА_1 має намір звернутися до суду з позовною заявою про розподіл спільного майна подружжя, переоформив автомобілі на інших осіб, для того, щоб унеможливити виконання рішення суду щодо визнання за нею права власності на Ѕ частину вказаних автомобілів, в разі його задоволення.
На даний час ОСОБА_3 є власником лише автомобіля марки Volkwagen LT46, 2002 року випуску, який був придбаний ним до укладення шлюбу.
Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 20 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження нерухомого майна, а саме: на будинок та земельну ділянку, що знаходяться на АДРЕСА_1 .
03 травня 2020 року ОСОБА_1 повернулася від батьків, які проживають у місті Ватутіне Черкаської області, та з`ясувала, що не може потрапити на територію вказаного домоволодіння.
ОСОБА_3 знав, що всі особисті речі ОСОБА_1 та речі їх малолітньої дитини заходяться у будинку і не зважаючи на те, що у неї немає іншого житла, змінив замки у вхідних дверях хвіртки та воріт, що перешкоджає її поверненню до будинку.
У травні 2020 року ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відділу поліції Головного управління національної поліції в Черкаській області
(далі - ВР ГУНП в Черкаській області) та повідомляла про конфлікт з чоловіком, з яким вона знаходиться на стадії розлучення.
Під час телефонної розмови між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, останній повідомив, що вона може забрати лише свої речі. Працівникам правоохоронних органів, викликаних ОСОБА_1, ОСОБА_3 повідомив, що він є власником будинку та забороняє входити до будинку.
У подальшому він дозволив зайти в гараж, де були зібрані та запаковані всі її речі.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 систематично чинить відносно неї та їх дочки насильство психологічного характеру, яке проявляється у тому, що при зустрічах та телефонних розмовах він словесно ображає її та погрожує, морально тисне на неї та погрожує забрати дитину, а також погрожує позбавити їх житла, ОСОБА_1 просила суд:
- видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 строком
на 6 місяців;
- встановити захід тимчасового обмеження прав ОСОБА_3
з покладанням на нього обов`язку усунути перешкоди ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2,
у користуванні земельною ділянкою та будинком, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, й передати ключі до хвіртки, воріт та від вхідних дверей будинку, що знаходяться за вищевказаною адресою.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 травня 2020 року заяву ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою та будинком, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, й передати ключі від вхідних дверей до хвіртки, воріт та будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено строк дії обмежувального припису в три місяці.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 22 червня 2020 року рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 травня
2020 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що заявник довела належними та допустимими доказами ризик вчинення насильства заінтересованою особою та настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення. Проте, з урахуванням обставин справи, а також того, що спір про поділ майна подружжя наразі вирішується в суді, строк дії обмежувального припису слід визначити у три місяці, що є достатнім для запобігання ризику продовження дій економічного насильства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій 20 липня 2020 року, ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій
в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі
№ 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18).
Сам факт звернення заявника до органів поліції не підтверджує факт вчинення ОСОБА_3 економічного насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашнього насильства, які визначені діючим законодавством.
ОСОБА_3 вважає, що обмежувальний припис може застосуватися судом відносно кривдника якщо при судовому розгляді буде встановлено існування сукупності таких обставин: доведеність того, що одна особа (кривдник) стосовно іншої особи (жертви) вчинила домашнє насильство; вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення.
Разом з тим, звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 мала на меті вселитися у спірний будинок. Отже, нею обрано спосіб захисту, який не відповідає вимогам чинного законодавства.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 26 липня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі, в якому народилась ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 26 листопада 2014 року ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 . Проте, проживала разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 та неповнолітньою дочкою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у будинку АДРЕСА_1 .
Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер 7110136400:02:056:0039. Житловий будинок та земельна ділянка зареєстровані за ОСОБА_3 (земельна ділянка з 30 березня 2016 року, житловий будинок - з 07 червня 2017 року, підстава виникнення права власності на житловий будинок - декларація про готовність об`єкта до експлуатації). Тобто, даний будинок збудований та введений в експлуатацію у період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Також суди встановили, що у березні 2020 року ОСОБА_1 без згоди батька відвезла неповнолітню доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до своїх батьків у місто Ватутіне Черкаської області, де остання і мешкає до цього часу. 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 залишила місце проживання, а потім поїхала до батьків.
Після повернення додому (за місцем постійного проживання у будинку АДРЕСА_1 ) ОСОБА_1 потрапити на територію домоволодіння та у будинок не змогла, так як були змінені замки, у зв`язку із чим остання 03 та 05 травня 2020 року звернулася до правоохоронних органів з відповідними заявами та повідомила про конфлікт з чоловіком.
Відповідно до відеозаписів з нагрудних камер працівників патрульної поліції, які виїзжали на місце подій, що відбувалися 05 травня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 дійсно заперечував проти подальшого проживання ОСОБА_1 в будинку та надав їй доступ до будинку лише для того, щоб остання забрала свої речі. Крім того, на запитання заявника ОСОБА_1 про речі дитини
ОСОБА_3 вказує, що речі дитини її не стосуються.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень
(далі - ЄДРСР) рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 23 червня 2020 року у справі № 711/2975/20 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб, укладений 26 липня 2014 року (актовий запис № 990) між ОСОБА_3 та ОСОБА_1., який зареєстрований Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у
пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.