Постанова
Іменем України
07 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 336/4781/18
провадження № 61-10771св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, у складі судді
Галущенко Ю. А., від 03 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., Онищенко Е. А., від 01 липня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 11 серпня 1978 року. Шлюб між ними був розірваний рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня
2009 року. Вказувала, що 11 січня 1986 року у період шлюбу ними за рахунок спільних коштів був придбаний недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 з відсотком готовності 11 %. Після придбання будинку вона разом з відповідачем за рахунок спільних грошових коштів здійснювали будівництво, на яке, у тому числі, були витрачені кошти позики у розмірі 40 тис. грн, наданої їй у 1991 році як працівнику ВАТ "Мотор Січ" за місцем роботи, використовували будинок для проживання разом з дітьми. Згідно висновку експерта від 10 липня
2018 року № 2401 ступінь готовності житлового будинку станом на дату дослідження складає 96,75 %, технічний стан будівлі не загрожує безпечній експлуатації приміщень. Вказувала, що з часу вселення і по теперішній час будинком вони користуються спільно, разом з ними в будинку мешкають їхні діти. Проте після розірвання шлюбу між ними виникають суперечки щодо користування будинком, оскільки відповідачем не визнається її право на частину будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя.
Посилаючись на зазначені обставини, а також на статті 61, 63, 70, 71, 74 СК України, статті 319, 321, 392 ЦК України, позивач просила суд визнати за нею право на 1/2 частину незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня
2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний будинок, який є об`єктом незавершеного будівництва, придбаний подружжям під час зареєстрованого шлюбу, отже є спільною сумісною власністю подружжя. Також районним судом встановлено, що будинок був придбаний сторонами в інтересах сім`ї, в будинку вони мешкали разом як подружжя з дітьми, в тому числі в період будівництва. Районний суд вказав, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, при цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Суд зазначив, що позивач не пропустила строк звернення до суду, оскільки продовжувала проживати у спірному будинку після розірвання шлюбу разом з відповідачем та дітьми, а про порушення свого права дізналася, коли між сторонами почали виникати суперечки щодо користування будинком у серпні 2018 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши при цьому, що придбаний у шлюбі жилий будинок є спільною сумісною власністю сторін, а частки кожного з подружжя є рівними.Окрім того, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, оскільки він є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно. Також апеляційний суд вказав, що доводи відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу трирічного строку позовної давності не знайшли свого підтвердження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19), а також у постановах Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі
№ 336/7085/14-ц (провадження № 61-14064св19), від 18 лютого 2020 року
у справі № 2-1885/2011 (провадження № 61-10167св18), від 04 березня
2020 року у справі № 127/15530/17 (провадження № 61-48805св18),
від 06 квітня 2020 року у справі № 638/4159/17 (провадження
№ 61-44685св18), від 17 квітня 2020 року у справі № 2-7438/09 (провадження № 61-18815св19), від 06 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18), від 15 квітня 2020 року у справі
№ 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 06 травня 2020 року у справі № 309/4106/16-ц (провадження № 61-13677св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення статті 376 ЦК України, не звернули увагу на відсутність дозвільних документів на будівництво спірного будинку та проектної документації. Суди не звернули увагу на те, що позивач не заявляла позовних вимог про визнання за нею права власності на частку будівельних матеріалів та визнали право власності саме на обʼєкт незавершеного будівництва, фактично реалізувавши функції органів державної влади, уповноважених оформлювати право власності на новостворене майно, та визнавши, що незавершений будівництвом спірний житловий будинок не є самовільно збудованим. Також заявник наголошує на тому, що позивач не довела, що будівництво спірного будинку здійснювалось подружжям під час шлюбу, а технічні паспорті, надані позивачем на підтвердження своїх доводів, суперечать один одному. Суди не надали належної правової оцінки технічному паспорту від 29 червня
2015 року, яким підтверджено, що самочинне будівництво спірного будинку розпочато сином сторін ОСОБА_4 після 2015 року з дозволу відповідача, тобто після розірвання шлюбу. Вказує, що суди не надали оцінки доказам, які спростовують отримання ОСОБА_1 позики на будівництво спірного будинку. На думку заявника, позивач не надала доказів на підтвердження того, що про порушене право вона дізналась у 2018 році, отже наявні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
До Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржених судових рішень, яка не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції, оскільки не підписана заявником. Крім того, ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 01 липня 2020 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі
з 11 серпня 1978 року. Рішенням Шевченківського районного суду
м. Запоріжжя від 28 травня 2009 року у справі № 2-2127/09 шлюб між ними розірвано.
11 січня 1986 року в період шлюбу сторонами на підставі договору
купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Запорізької держаної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 2-55, був придбаний недобудований жилий будинок (11 % готовності) АДРЕСА_1 . Державна реєстрація права власності на будинок не здійснювалась. За договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав недобудований жилий будинок, який належав продавцю на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку на праві особистої власності.
Згідно висновку будівельно-технічної експертизи від 10 липня 2018 року
№ 2401, складеного експертом Лещенком К. І., ступінь готовності житлового будинку АДРЕСА_1 складає 96,75 %, технічний стан будівлі не загрожує безпечній експлуатації приміщень.
Згідно копії домової книги у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані позивач, відповідач та їхні спільні діти.
Листом від 09 листопада 2018 року АТ "Мотор Січ" повідомило суд про неможливість надати інформацію про отримання ОСОБА_1 позики у розмірі 40 тис. грн у зв`язку із закінченням строку зберігання первинних документів.
Згідно копії довідки АТ "Мотор Січ" від 23 листопада 2018 року № ДСО/03-24216 ОСОБА_1 як працівнику підприємства у 1990 році було надано позику на будівництво будинку. З 01 листопада 1990 року по 31 березня
1993 року сума позики ОСОБА_1 погашена у повному обсязі шляхом утримання із заробітної плати.
Згідно технічного паспорту, виготовленого станом на 23 березня 2016 року, будівництво спірного будинку відбувалось до 1995 року, допоміжних
споруд - до 2006 року.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, як сусіди сторін, підтвердили факт будівництва спірного будинку подружжям ОСОБА_1 за їхні спільні кошти, зазначивши, що станом на 2000 рік будинок був завершений будівництвом.
26 травня 2011 року ОСОБА_2 склав заповіт, відповідно до якого на випадок його смерті все своє майно заповів ОСОБА_1 . Зазначений заповіт було скасовано ОСОБА_2 23 серпня 2016 року.
ОСОБА_4 подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.