Постанова
Іменем України
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 185/2918/19
провадження № 61-4137св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у складі судді Перекопського М. М.,
від 30 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду,
у складі колегії суддів Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
від 18 лютого 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 19 липня 2018 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 23 907 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути зазначені кошти у строк до 25 липня 2020 року зі сплатою процентів за користування позикою у розмірі 16 % річних, або 1, 333 % на місяць. На підтвердження одержання грошових коштів відповідачем було власноручно написано відповідну розписку.
Посилаючись на те, що відповідач у строки встановлені договором позики грошові кошти не повернув, а направлена ним в січні 2019 року вимога про дострокове повернення позики, сплати процентів та пені залишена відповідачем без задоволення, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 19 липня 2018 року, що утворилася станом на 28 березня 2019 року в розмірі 713 762, 17 грн, яка складається із 647 443, 80 грн заборгованості за позикою, 60 868, 98 грн заборгованості по процентам за користування позикою за період з 19 липня 2018 року по
28 березня 2019 року, 5 449, 39 грн пені за прострочення сплати процентів за користування позикою за період з 29 серпня 2018 року по 28 березня
2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 634 722, 17 грн, з яких: 575 747, 71 грн - заборгованість по позиці, 54 128, 52 грн - заборгованість по процентам за час користування позикою, 4 845, 94 грн - пеня. Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог. При цьому, суд погодився з порядком розрахунку заборгованості за договором позики, наданим позивачем, але вважав, що його слід розраховувати виходячи з курсу долара США станом на дату розгляду справи.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 30 вересня 2019 року - без змін.
Приймаючи постанову від 18 лютого 2020 року, колегія суддів виходила з того, що вирішуючи спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 лютого 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
У квітні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення ухвалені всупереч висновкам Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним в постанові від 18 квітня
2018 року по справі № 753/11000/14-ц та Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі № 175/213/16-ц.
Вважає, що суд першої інстанції, досліджуючи докази та надаючи тлумачення укладеному між сторонами договору позики від 19 липня
2019 року, фактично змінив формулювання умов договору.
Твердження судів першої інстанції та апеляційної інстанції щодо тлумачення умов договору на користь позивача не відповідає принципу contra proferentem, а у задоволенні позову слід було відмовити як у передчасному, оскільки обов`язок щодо сплатити всієї суми боргу та процентів не міг виникнути раніше 25 липня 2020 року.
Судом першої інстанції було порушено порядок розподілу судових витрат під час вирішення справи, та стягнуто з нього на користь позивача судові витрати в розмірі 8 125, 75 грн, в той час як він є інвалідом ІІ групи та звільнений від сплати судового збору.
У липні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Корсуновський П. Ю. доповнив касаційну скаргу доводами про те, що розрахунки процентів за користування позикою та пені виконані станом на 28 березня 2019 року, а отже охоплюють період часу коли позичальнику було направлено вимогу про дострокове повернення всієї суми боргу, що не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.
Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій були правильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Доводи відповідача, викладені ним в касаційній скарзі зводяться до незгоди з висновками судів та переоцінки доказів по справі. Наголошує на тому, що відповідач навмисно вводить суд в оману, перекручуючи умови укладеного між сторонами договору позики, трактуючи їх зміст на свій розсуд.
Вважає, що судами попередніх інстанцій не було порушено порядок розподілу судових витрат та звертає увагу Верховного Суду, що особи з інвалідністю І та II груп, звільняються лише від сплати судового збору, а не від всіх видів судових витрат, передбачених статтею 133 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що між сторонами 19 липня 2018 року укладено договір позики, згідно пункту 1.1 якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність 628 850 грн, що еквівалентно 23 907 доларів США згідно офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ), встановленому на час укладення цього договору (1 долар США 26,303338 грн) (далі - договір позики).
Згідно пункту 1.2 договору позики позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики в розмірі 16 % річних або
1, 333 % щомісячно. Проценти сплачуються щомісячно, але не пізніше
28 числа до дня повернення позики.
Позику, а також проценти позичальник зобов`язується передати позикодавцю готівкою або перерахувати на банківський рахунок, карту банку в строк до 25 липня 2020 року (пункт 2.1 договору позики).
Позикодавець має право на дострокове погашення кредиту (пункт 2).
Згідно пункту 7.1 договору позики у випадку прострочки виплати процентів більше ніж на 90 календарних днів позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики або залишку та сплати процентів.
На підтвердження укладення зазначеного договору ОСОБА_2 склав розписку про отримання від позивача грошових коштів у сумі 628 850 грн.
Суди вважали, що з урахуванням, встановленого НБУ станом на 30 вересня 2019 рок курсу долару США до гривні, сума заборгованості за договором позики станом на 28 березня 2019 року становить 634 722, 17 грн, яка складається із:
- 575 747, 71 грн заборгованості за позикою;
- 54 128, 52 грн заборгованості по процентам за користування позикою;
- 4 845, 94 грн пені.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором
(частина перша статті 1049 ЦК).
За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Щодо доводів ОСОБА_2 про відсутність у позикодавця права вимагати дострокового повернення позики та одержання належних йому процентів
Пунктом 7.1 договору позики від 19 липня 2018 року передбачено право позикодавця вимагати від позичальника дострокового повернення позики чи частини позики, що залишилася та сплати процентів у випадку прострочення сплати процентів більше ніж на 90 календарних днів.
Порядок нарахування та сплати процентів за договором позики
від 19 липня 2018 року визначений у пункті 1.2 цього договору, текст якого викладено російською мовою наступним чином:
"1.2. Заимодавец имеет право на получение от заемщика процентов от суммы займа в размере 16 % годовых или 1, 333 % ежемесячно.
1.2.1. Проценты выплачиваются ежемесячно, ___ числа, но не позднее
28 числа до дня возврата займа. Проценты выплачиваются наличными в гривне по адресу заимодавца, если стороны не достигли согласия относительно другого места передачи.
1.2.2. Проценты начисляются на гривневый эквивалент с привязкой к официальному (обменному) курсу доллара США национального банка Украины на дату выплаты денежных средств.
1.2.3. В случае частичного возврата займа проценты начисляются на невозвращенную суму займа".
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів,
(в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту;
(ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.