ПОСТАНОВА
Іменем України
09 вересня 2020 року
Київ
справа №205/5929/17(2-а/205/214/17)
адміністративне провадження №К/9901/48989/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у м. Дніпрі ради на постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2017 (головуючий суддя: Басова Н.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018 (головуючий суддя: Божко Л.А., судді: Лукманова О.М., Дурасова Ю.В.) у справі №205/5929/17 (2-а/205/214/17) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради (далі - Управління або відповідач), в якому просив:
визнати протиправною відмову Управління щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї загиблого;
зобов`язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 щодо встановлення статусу члена сім`ї загиблого та видати відповідне посвідчення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його рідний брат по лінії матері ОСОБА_2 приймав участь в проведенні антитерористичної операції та загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби, що підтверджується документально. Сім`ї та рідних, окрім позивача, загиблий не мав. Позивач зазначив, що він та ОСОБА_2 проживали разом, вели спільний побут і мали взаємні права і обов`язки, що свідчить про те, що ОСОБА_1 є членом сім`ї загиблого у розумінні чинного законодавства. Реалізуючи своє право на встановлення статусу членів сімей загиблих військовослужбовців позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, проте листом від 30.05.2017 №Ч-15 останній відмовив йому у встановленні цього статусу з підстав відсутності споріднених зав`язків, визначених статтею 10 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII).
Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018, адміністративний позов задоволено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач є членом сім`ї загиблого військовослужбовця в розумінні чинного законодавства, а тому набув право користуватися пільгами, встановленими Законом №3551-XII, для цієї категорії осіб.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанцій скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій невірно трактували норми права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник наполягає, що позивач не підпадає під коло осіб, визначених статтею 10 Закону №3551-XII, які мають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2018 відкрито касаційне провадження у справі.
В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 01.07.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08.09.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позивач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, приймав участь в проведенні антитерористичної операції в період з 17.08.2013 по 13.10.2015 та загинув 13.10.2015 під час виконання обов`язків військової служби при участі в антитерористичній операції в районі виконання бойових завдань за призначенням.
Позивач та загиблий ОСОБА_2 є рідними братами по лінії матері.
В травні 2017 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у м. Дніпрі ради із заявою та відповідними документами для встановлення йому статусу "Члена сім`ї загиблого" та видачі у зв`язку з цим відповідного посвідчення.
30.05.2017 відповідач листом № Ч-15 відмовив позивачу у встановленні статусу члена сім`ї загиблого відповідно до Закону №3551-XII через відсутність між позивачем та військовослужбовцем ОСОБА_2 споріднених зв`язків, визначених статтею 10 наведеного Закону.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу 8 пункту 1 статті 10 Закону №3551-XII чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних) та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, а також сім`ї працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення.
При цьому, цією ж нормою законодавець визначив, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать:
утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія;
батьки;
один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;
діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;