Ухвала
02 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 761/45721/16-ц
Провадження № 14-122 цс 20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаПророка В. В.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року, ухвалене суддею Фроловою І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., та
ВСТАНОВИЛА:
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києваіз зазначеним позовом у якому просила стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн.
2. Позовна заява мотивована тим, що за умовами договору-заяви про банківський строковий вклад (депозит) "Класік", укладеного 25 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", Банк) та ОСОБА_3, останній вніс грошові кошти у розмірі 800 000,00 грн на вкладний рахунок на строк з 25 червня 2014 року по 25 вересня 2014 року, під 24,5% річних.
3. На підставі пункту 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" наведений вище договір був пролонгований.
4. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
5. 20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. позивачці ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №144, за яким ОСОБА_1 отримала у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на депозитному вкладі від 25 червня 2014 року.
6. На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року №612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 17 вересня 2015 року №171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в AT "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
7. Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року №898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 18 грудня 2015 року №230 "Про початок процедури ліквідації AT "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".
8. 28 січня 2016 року ОСОБА_1 отримала гарантовану суму відшкодування у розмірі 200 000,00 грн, однак невиплаченою залишилась сума вкладу з нарахованими процентами у розмірі 710 823,04 грн.
9. Посилаючись на те, що пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном, позивачка просила позов задовольнити.
10. Заочним рішенням від 13 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, Шевченківський районний суд міста Києва задовольнив позов та стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 710 823,04 грн.
11. Свої рішення суди мотивували тим, що позивачка доведела заподіяння їй збитків у вигляді неповернутої суми вкладу та нарахованих відсотків у розмірі 710 823,04 грн, що відбулось внаслідок здійснення відповідачем, як контролером та власником істотної участі банку, ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
12. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до фінансової звітності Банку, позивачці не можуть бути повернуті належні їй грошові кошти в порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Оскільки виключно ОСОБА_2 міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, а відповідачем не виконані вимоги статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тому на підставі частини п`ятої статті 58 цього Закону відповідач несе цивільно-правову відповідальність.
13. У січні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
14. Касаційну скаргу відповідач мотивує тим, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону. Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію, що у таких спорах не можна стягувати кошти на підставі норм Цивільного кодексу України або іншого Закону України, в порушення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, встановленої в Законі України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Задоволення вимог кредиторів поза межами процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку за участю держави не передбачена.
15. ОСОБА_2 також зазначає, що поза увагою судів залишилось те, що у статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлюється відповідальність за шкоду, завдану банку. Позивач є фізичною особою, а тому в даному випадку не можна посилатися на положення статті 58 вищезазначеного Закону як підставу для задоволення позову. Крім того, в силу положень частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є пріоритетним, правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди з посиланням на статтю 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" наділений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а не фізична особа.
16. Заявник вважає, що посилання судів попередніх інстанції на прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставним, оскільки позивач права власності не позбавлена, а чинним законодавством установлений окремий порядок повернення коштів. Позивач не позбавляється права володіння, користування та власності на грошові кошти, і лише змінюється порядок, строки та черговість повернення грошових коштів, які були передані згідно умов договору про банківський строковий вклад. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" регламентує процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, яка захищає всіх кредиторів банку, а не окремих взятих осіб.
17. У січні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що аргументи касаційної скарги необґрунтовані та не спростовують висновків судів, викладених у оскаржених судових рішеннях.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 січня 2020 року, серед іншого, відкрите касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
19. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
20. Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
21. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
22. На думку Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "C. G. та інші проти Болгарії" від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
23. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
24. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду мотивуючи необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказує на те, що у справі, яка переглядається, предметом позову є стягнення з відповідача, як власника істотної участі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у порядку статті 58 Закону України Закону України "Про банки і банківську діяльність", заборгованості по вкладу.
25. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у судах касаційної інстанції перебували на розгляді справи щодо застосування положень частини шостої статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність". При їх розгляді суди зазначали, що відповідальність власників істотної участі та керівників банку не є автоматичною. Вона може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з їх вини. Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі в банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди указаними особами внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою та докази вини власника (зокрема, у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/6321/17-ц (провадження № 61-16884св19), від 28 травня 2020 року у справі № 757/23256/17-ц (провадження № 61-48713св18), від 30 червня 2020 року у справі № 712/13267/17 (провадження № 61-39135св18)).