Постанова
Іменем України
05 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 552/7905/17
провадження № 61-35097св18
Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Фаловської І . М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації,
треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави, Полтавський обласний військовий комісаріат,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду
м. Полтави від 13 лютого 2017 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 04 квітня 2018 року у складі суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Абрамова П. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації, треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави, Полтавський обласний військовий комісаріат, про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов`язання поновити на квартирному обліку.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 1980 року до 2007 року. При проходженні служби у військовій частині 48296 (с. Воля Висоцька Жовківського району Львівської області) 18 листопада 1992 року його було взято на квартирний облік житловою комісією військової частини 48296 Яворівської КЕЧ району.
У військовій частині 48296 він проходив військову службу з серпня 1992 року до листопаду 1997 року, а у 1997 році він був переміщений до нового місця служби - Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку. Після переведення був поставлений житловою комісією на чергу з квартирного обліку з 03 лютого 1995 року.
08 листопада 2017 року він звернувся до житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації із заявою про перегляд житловою комісією Військового коледжу дати прийняття його на квартирний облік і зарахування попереднього часу перебування на квартирному обліку, а саме:
з 18 листопада 1992 року.
14 листопада 2017 року ОСОБА_1 отримав відповідь на своє звернення, у якій зазначено про відсутність підстав для зарахування його на квартирний облік із 18 листопада 1992 року, а також про те, що це питання не входить до повноважень житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною відмову житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 14 листопада 2017 року у зарахуванні його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 18 листопада 1992 року, визнати протиправним рішення житлової комісії Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку від 24 березня 1998 року № 17 в частині зарахування його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов із 03 лютого 1995 року та поновити його на обліку з 18 листопада 1992 року.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 04 квітня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із відсутності підстав стверджувати про звуження змісту існуючих прав і свобод позивача, оскільки на час його первісного зарахування на квартирний облік із 18 листопада 1992 року збереження попереднього часу перебування на квартирному обліку при переміщенні по службі взагалі передбачено не було, а станом на час зарахування позивача на квартирний облік за новим місцем служби, оформленого рішенням житлової комісії від 24 березня 1998 року, стало можливим зарахування позивача на такий облік із 03 лютого 1995 року. У зв`язку з зазначеним, суди вважали, що підстави для визнання протиправним рішення житлової комісії Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку від 24 березня 1998 року № 17 у частині зарахування позивача на квартирний облік із 03 лютого 1995 року,
а відповідно, і для внесення змін щодо перебування позивача на квартирному обліку з 18 листопада 1992 року, відсутні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, також виходив із того, що станом на момент ухвалення рішення Житловою комісією Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку від 24 березня 1998 року № 17 про взяття ОСОБА_1 на квартирний облік із 03 лютого 1995 року, були відсутні нормативні акти, які б передбачали можливість зарахування позивача на квартирний облік за новим місцем служби із збереженням попереднього часу перебування на такому обліку. Нормативні акти, на які позивач посилається на обґрунтування своїх позовних вимог, були прийняті значно пізніше, ніж прийнято вказане оскаржуване рішення Житлової комісії, а тому не були і не могли бути враховані при прийнятті рішення.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду із позовом, оскільки перебіг строків позовної давності розпочинається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Перебіг такого строку розпочався з дня прийняття комісією оскаржуваного рішення, тобто з 24 березня
1998 року, а із позовними вимогами ОСОБА_1 звернувся до суду лише через дев`ятнадцять років після його прийняття.
Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що позивачу відмовлено у позові з підстав необґрунтованості позовних вимог, тобто без застосування строку позовної давності.
У своєму рішенні суд лише навів мотиви, чому він вважає посилання відповідача та третьої сторони на пропуск позовної давності обґрунтованими, проте у рішенні суду відсутні висновки про те, що у позові слід відмовити саме з цієї підстави, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, на думку апеляційного суду, саме з підстав необґрунтованості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 04 квітня 2018 року, у якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з Київського районного суду м. Полтави № 552/7905/17.
У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ від 16 квітня 2020 року справу № 552/7905/17 передано судді-доповідачу Сімоненко В. М. та визначено суддів, які увійшли в колегію.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій порушені вимоги частини першої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статті 43 ЖК Української РСР, а також не враховано того, що наказ Міністерства оборони України від 03 лютого 1995 року № 20, на який посилається житлова комісія Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації, відмовляючи в перенесенні дати зарахування на квартирний облік на 1992 рік, втратив чинність у зв`язку із прийняттям наказу Міністерства оборони України "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень" від 06 жовтня 2006 року № 577.
Висновок судів про те, що відмова житлової комісії від 14 листопада
2017 року № 1/10/2/611 не є рішенням житлової комісії, яке може бути оскаржене, є помилковим та не обґрунтованим, оскільки відповідач жодним чином не заперечував, що його відмова не є рішенням житлової комісії. Судами не звернуто належної уваги на те, що в самій відмові немає жодних обґрунтувань чи посилань на те, що відмовлено в зарахуванні на квартирний облік на підставі невідповідності наданих документів або подані не в тому порядку, тощо.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
Відзив (заперечення) на касацій скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 05 серпня 1980 року до 19 грудня 2007 року перебував на військовій службі у Збройних Силах України.
Під час проходження військової служби рішенням житлової комісії Військової частини 48296 Яворівської КЕЧ району ОСОБА_1 зарахований на квартирний облік з 18 листопада 1992 року.
Із 05 листопада 1997 року ОСОБА_1 переміщений на інше місце служби - на посаду заступника командира роти курсантів з виховної роботи Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку.
Рішенням житлової комісії Полтавського філіалу Київського військового інституту управління та зв`язку від 24 березня 1999 року (протокол № 17) ОСОБА_1 зарахований на квартирний облік, включений у списки з 03 лютого 1995 року.
08 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації та до голови житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації з заявою, у якій просив внести зміни до його облікової справи та зарахувати на квартирний облік з 18 листопада 1992 року.
Листом від 14 листопада 2017 року № 1/10/2/611 на вказану вище заяву ОСОБА_1 надано відповідь про відсутність підстав для зарахування його на квартирний облік із 18 листопада 1992 року.
Зазначений лист підписаний начальником Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Злобіним К. В. та головою житлової комісії Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Кузьменко О. М.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.