Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 500/6738/16-ц
провадження № 61-41707св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року у складі судді: Присакар О. Я.,та постанову апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараша А. А., Таварткіладзе О. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, який з 27 січня 2017 року припинив здійснення підприємницької діяльності, досягнуто домовленостей із здійснення останнім сільськогосподарських робіт по вирощуванню насіння гарбуза, загальною кількістю 200 тон, з подальшою передачею позивачеві. На підтвердження досягнутих домовленостей 05 червня 2009 року, у присутності свідка, було складено розписку, за якою ОСОБА_2 станом на 01 червня 2009 року отримав від ОСОБА_1 кошти у сумі 72 614,00 доларів США. Вказана сума коштів визначена сторонами як загальна сума попередньої оплати, яку ОСОБА_1 зобов`язувався здійснити до 30 травня 2009 року за сільськогосподарську продукцію, що мала бути поставлена фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 . Сторонами було врегульовано питання сповіщення виконавцем замовника про готовність до відвантаження продукції, але фактично не визначено чітко строку виконання боржником свого обов`язку з відвантаження обумовленої домовленістю сторін продукції.
Позивач вказував, що в порушення умов договору ОСОБА_2 зобов`язань з вирощування сільськогосподарської продукції з подальшою передачею її замовнику не виконав. Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України ОСОБА_1 05 грудня 2016 року направив на адресу ОСОБА_2 вимогу про виконання договору. Зазначена вимога залишена ОСОБА_2 без задоволення. ОСОБА_1 листом від 20 грудня 2016 року повідомив боржника про відмову від договору та необхідність повернення переданих ОСОБА_2 за розпискою від 05 червня 2009 року коштів. ОСОБА_2 проігнорував цю вимогу, будь-яких заходів щодо виконання договору не вжив, отриманих від ОСОБА_1 коштів у сумі 72 614,00 доларів США не повернув. Для забезпечення виконання основного зобов`язання з вирощування та поставки сільськогосподарської продукції 01 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки. ОСОБА_1 19 грудня 2016 року звернувся на адресу ОСОБА_3 з вимогою про виконання ним своїх зобов`язань по договору поруки. ОСОБА_3 при отриманні вищезазначеної вимоги заявив про відсутність намірів щодо її виконання.
ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позову, просив:
стягнути з ОСОБА_2 збитки, завдані невиконанням змішаного договору поставки-підряду від 05 червня 2009 року, у розмірі 1 921 092,58 грн.
стягнути з ОСОБА_3 згідно договору поруки від 01 грудня 2016 року 1 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення збитків та заборгованості за договором поруки задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки, завдані невиконанням змішаного договору поставки-підряду за розпискою від 05 червня 2009 року у сумі 1 921 092,58 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 згідно договору поруки б/н від 01 грудня 2016 року кошти у сумі 1 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була досягнута домовленість про здійснення останнім сільськогосподарських робіт по вирощуванню насіння гарбуза, загальною кількістю 200 тон, з подальшою поставкою насіння ОСОБА_4 . Сторонами не було чітко визначено строку виконання ОСОБА_2 свого обов`язку з відвантаження продукції. Отримання ОСОБА_2 коштів у сумі 72 614,00 доларів США у судовому засіданні визнав представник ОСОБА_2 . ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про виконання договору, яка відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення отримана ОСОБА_2 13 грудня 2016 року та залишена ОСОБА_2 без задоволення, а тому право на звернення до суду виникло у ОСОБА_1 у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, а саме - з 21 грудня 2016 року До суду позивач звернувся 28 грудня 2016 року, тобто без пропуску позовної давності, а заява представника ОСОБА_2 від 22 листопада 2017 року про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 листом від 20 грудня 2016 року повідомив боржника про відмову від договору та вимагав повернення переданих ОСОБА_2 за розпискою від 05 червня 2009 року коштів. Вказаний лист отриманий ОСОБА_2 27 грудня 2016 року. ОСОБА_2 проігнорував вимогу позивача, будь-яких заходів щодо виконання договору не вжив, отриманих коштів не повернув. Таким чином, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 протягом значного часу прийнятих на себе зобов`язань з поставки товару, а також фактичною його відмовою від виконання своїх зобов`язань по вказаному договору, у ОСОБА_1 виникло право відмовитись від договору, що і було зроблено позивачем шляхом направлення ОСОБА_2 листа 20 грудня 2016 року, а договір поставки сільськогосподарської продукції є розірваним у порядку, передбаченому статтями 651, 665, 849 ЦК України. У зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від договору поставки сільськогосподарської продукції сума здійсненої ним передоплати по даному договору в розмірі 72 614,00 доларів США, що еквівалентно 1 922 092,58 грн, підлягає стягненню з ОСОБА_2 у якості завданих невиконанням договору збитків. Оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого останній поручився перед кредитором за виконання грошових зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за основним договором, то підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по договору поруки кошти у сумі 1 000,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами виникли правовідносини з договору вирощування та поставки сільськогосподарської продукції. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (статті 6, 11, 509, 525, 526, 530, 611, 627, 662, 663, 664, 712, 837 ЦК України) та процесуального (статті 11, 60, 61, 179, 213 ЦПК України, які були чинними на час ухвалення рішення судом першої інстанції). ОСОБА_2 порушив договірні обов`язки з вирощування та поставки сільськогосподарської продукції, а тому вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення з нього на користь позивача суми отриманої передоплати. Виходячи з встановлених по справі обставин, колегія суддів не прийняла до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно визначив правову природу відносин сторін.
Доводи апеляційної скарги: щодо поставки 113 тон гарбузового насіння відхилені, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження цього; про те, що порука не може бути окремим договором, оскільки розписка умов щодо поруки не містить, укладення договору поруки через 7,5 років після виникнення основного зобов`язання є необґрунтованими, оскільки не засновані на положеннях статей 546, 553 ЦК України; щодо безпідставного не застосування позовної давності відхилені апеляційним судом, оскільки з наявних матеріалів справи не можна встановити, що сторони досягли домовленостей щодо строку виконання зобов`язання (частина друга статті 530 ЦК України)
Аргументи учасників справи
У серпні 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. При цьому, посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що період з червня 2010 року до грудня 2016 року не є розумними строками виконання зобов`язань і це не відповідає звичаям ділового обороту. А тому суди зробили невірний висновок щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності. Крім цього, судами безпідставно відхилено докази надані відповідачем, а саме доповнення до розписки від 23 квітня 2012 року. Судами не досліджувались обставини щодо завдання збитків: факт наявності самих збитків, в чому вони полягають, чи то реальні збитки, чи упущена вигода, ким та коли вони завдані та не з`ясовано розписка розірвана в односторонньому порядку чи у зв`язку з істотним порушенням розписки. У зв`язку із зазначеним, суди допустили порушення вимог статей 22, 623, 651, 653 ЦК України.
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_6, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивовано тим, що відповідно до частини другої статті 693 ЦК України ОСОБА_1 має право на повернення суми попередньої оплати у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань. Доводи касаційної скарги про невизначеність правової природи суми, що стягнута судами як попередньої оплати або збитків є надуманими та спрямованими на ухилення від повернення отриманих коштів.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року уточнену касаційну скаргу ОСОБА_2 від 04 жовтня 2018 року залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання (дії) судових рішень задоволено частково та зупинено виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року: в задоволенні клопотань ОСОБА_2 про розгляд справи із викликом сторін для надання поясненьта про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено; призначено справу до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленість у відповідності до якої ОСОБА_2 зобов`язався здійснити сільськогосподарські роботи по вирощуванню насіння гарбуза загальною кількістю 200 тон з подальшою поставкою останнього ОСОБА_1
05 червня 2009 року ОСОБА_2 було складено розписку за змістом якої ОСОБА_2 станом на 01 червня 2009 року було отримано від ОСОБА_1 72 614,00 доларів США.
У договорі від 05 червня 2009 року строк передачі товару не встановлений, та ОСОБА_2 передача насіння гарбуза ОСОБА_1 здійснена не була.
05 грудня 2016 року ОСОБА_1 направлено на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про виконання договору, яка була отримана ОСОБА_2 13 грудня 2016 року, та залишена ОСОБА_2 без задоволення.
20 грудня 2016 року ОСОБА_1 листом повідомив ОСОБА_2 про відмову від договору 05 червня 2009 року та вимагав повернення переданих ОСОБА_2 за договором від 05 червня 2009 року коштів в розмірі 72 614,00 доларів США.
Суди встановили, що ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 кошти в розмірі 72 614,00 доларів США.
01 грудня 2016 року для забезпечення виконання зобов`язання за договором від 05 червня 2009 року з вирощування та поставки сільськогосподарської продукції між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручився перед ОСОБА_1 за виконання ОСОБА_2 зобов`язань по основному договору на суму в розмірі 1 000,00 грн. У пункті 3.1 договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язаний на вимогу кредитора виконати обов`язок, передбачений в пункті 1.1 цього договору протягом семи робочих днів з дня отримання вимоги від кредитора.
19 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з вимогою про виконання ним своїх зобов`язань по договору поруки. ОСОБА_3 при отриманні вимоги заявив про відсутність намірів щодо її виконання.
При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була досягнута домовленість про здійснення останнім сільськогосподарських робіт по вирощуванню насіння гарбуза, загальною кількістю 200 тон, з подальшою поставкою насіння ОСОБА_1 Невиконанням ОСОБА_2 протягом значного часу прийнятих на себе зобов`язань з поставки товару, а також фактичною його відмовою від виконання своїх зобов`язань по вказаному договору, у ОСОБА_1 виникло право відмовитись від договору. Договір поставки сільськогосподарської продукції є розірваним у порядку, передбаченому статтями 651, 665, 849 ЦК України. У зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від договору поставки сільськогосподарської продукції сума здійсненої ним передоплати по даному договору в розмірі 72 614,00 доларів США, що еквівалентно 1 922 092,58 грн, підлягає стягненню з ОСОБА_2 у якості завданих невиконанням договору збитків.
При залишенні без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд вказав, зокрема, що між сторонами виникли правовідносини з договору вирощування та поставки сільськогосподарської продукції. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (статті 6, 11, 509, 525, 526, 530, 611, 627, 662, 663, 664, 712, 837 ЦК України) та процесуального (статті 11, 60, 61, 179, 213 ЦПК України, які були чинними на час ухвалення рішення судом першої інстанції). ОСОБА_2 порушив договірні обов`язки з вирощування та поставки сільськогосподарської продукції, а тому вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення з нього на користь позивача суми отриманої передоплати. Виходячи з встановлених по справі обставин, колегія суддів не прийняла до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно визначив правову природу відносин сторін.
Колегія суддів не погоджується з висновками судів щодо правової кваліфікації відносин сторін та визначення того, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, з таких підстав.
У частині другій статті 31 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов.
Тлумачення частини другої статті 31 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) свідчить, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Аналогічний по суті висновок міститься у пункті 7.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що "саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України".
Аналіз цивільного законодавства свідчить, що перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.