ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
08 вересня 2020 року
справа № 140/2131/19
адміністративне провадження № К/9901/6716/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у складі судді Плахтій Н. Б.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у складі суддів Шинкар Т. І., Судової-Хомюк Н. М., Ільчишина Н. В.,
у справі №140/2131/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакойл"
до Головного управління ДФС у Волинській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
УСТАНОВИВ :
І. Рух справи
9 липня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Новакойл" (далі -Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося в суд з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, правонаступник - Головне управління ДПС у Волинській області), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 2 липня 2019 року №0007401405 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 4 978 381 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 02 липня 2019 року №0007401405.
Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій за результатами дослідження доказів в їх сукупності дійшли висновку, що викладені в акті фактичної перевірки порушення Товариством вимог пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР) не знайшли свого підтвердження, а тому застосування до позивача штрафних санкцій на підставі статті 20 даного Закону є безпідставним. Також суди визнали фактичну перевірку незаконною, такою, що проведена за відсутності на те законодавчо визначених підстав, у наказі на перевірку зазначено господарську одиницю, яка не є місцем провадження діяльності позивача.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у справі №140/2131/19 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 12 статті 3, статтю 20 Закону №265/95-ВР, статтю 44 ПК України без урахування висновків викладених в постановах Верховного Суду від 8 травня 2018 року №К/9901/38094/18, від 25 вересня 2018 року у справі №К/9901/6513/18, від 14 лютого 2019 року по справі №803/1623/13-а. Окрім того податковий орган, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 12 статті 3, статті 20 Закону №265/95-ВР у подібних правовідносинах, а саме поширення на усіх суб`єктів господарювання вказаного Закону, які здійснюють розрахункові операції у готівковій, в тому числі безготівковій формі.
Так, відповідач зазначає, що у постанові Верховного Суду від 8 травня 2018 року №К/9901/38094/18 висловлено наступну позицію "…як встановлено судом попередньої інстанції, на момент проведення перевірки позивачем не було надано податковому органу доказів ведення обліку товарів, були також відсутні прихідні накладні на товар, що в свою чергу не дало можливості перевірити порядок ведення позивачем обліку товарів, а також здійснення продажу лише тих товарів, які відображені в такому обліку. Крім того, контролюючий орган надав позивачу право ознайомитись з матеріалами перевірки, надати вмотивовані пояснення та документи, щодо фактів, викладених в акті, яким позивач не скористався, що спростовує доводи викладені позивачем у касаційні скарзі відносно позбавлення його можливості надати відповідачу первинні документи, які під час перевірку були в наявності, але зберігалися і іншому місці.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, про наявність порушення з боку позивача порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації (здійснення продажу товарів, які не обліковуються у встановленому порядку)".
На думку скаржника, судами не враховано висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 25 вересня 2018 року у справі №К/9901/6513/18 при застосуванні пункту 12 статті 3, статті 20 ЗУ "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", у якій зазначено "…до документів, що є підставою для оприбуткування товару, як правило належать накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запасів до облікових бухгалтерських реєстрів та підтвердження права власності на них.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів ведення обліку товарних запасів, первинні документи на товар не надавалися ні під час перевірки ні під час судового розгляду справи".
Податковий орган вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували позицію Верховного Суду викладену у постанові від 14 лютого 2019 року по справі №803/1623/13-а при застосування статті 44 ПК України, за якою "…у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.".
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дія Закону №265/95-ВР поширюється на суб`єктів господарювання, які використовують реєстратори розрахункових операцій при здійсненні таких операцій в готівковій та безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів, тощо), і відповідальність за порушення вимог даного Закону покладається саме на таких суб`єктів господарювання.
Скаржник зауважив про відсутність висновку щодо застосування пункту 12 статті 3, статті 20 Закону №265/95-ВР у подібних правовідносинах, а саме поширення на усіх суб`єктів господарювання вказаного Закону, які здійснюють розрахункові операції у готівковій, в тому числі безготівковій формі.
На переконання податкового органу дія Закону №265/95-ВР поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
IV. Процесуальна історія справи в суді касаційної інстанції
31 серпня 2020 року Верховний Суд ухвалою відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача, витребував з Волинського окружного адміністративного суду справу №140/2131/19.
На час відкриття касаційного оскарження справа №140/2131/19 перебувала у Верховному Суді.
Позивач не скористався правом надати відзив на касаційну скаргу податкового органу.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
V. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини.
На підставі наказу від 15 травня 2019 року №1723 та направлень від 15 травня 2019 року №258, №259, виданих Головним управлінням ДФС у Волинській області, відповідач в період з 15 травня 2019 року по 24 травня 2019 року провів фактичну перевірку нафтобази Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакойл", яка розташована за адресою: Луцький район, с. Рованці, вул. Промислова, 17, за результатами якої склав акт перевірки від 24 травня 2019 року №03/125/40-03/41754804 (далі - акт перевірки).
В акті перевірки зафіксовано порушення Товариством пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР - не забезпечено належне ведення обліку товарних запасів за місцем реалізації - порушення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації в кількості 105923 л дизельного пального марки Євро5-ВО на загальну суму 2489190,50 грн (23,50 грн/л).
2 липня 2019 року на підставі акта перевірки від 24 травня 2019 року №12892/03-20-14-05/38897719 керівник податкового органу прийняв податкове повідомлення-рішення №0007401405, яким до позивача застосував штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 4978381 грн.
Суди попередніх інстанцій також установили, що 7 вересня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Панхім" (Постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новакойл" (Покупець) укладено договір поставки №3/18, предметом якого є поставка нафтопродуктів, асортимент, ціна та кількість яких узгоджується додатково та визначається у видаткових накладних та/або у лімітно-забірній відомості (том 1 а. с.115-116).
2 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Панхім" (Зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новакойл" (Поклажодавець) укладено договір зберігання №2, відповідно до умов якого Зберігач зобов`язується зберігати нафтопродукти, в подальшому іменовані - майно, передане йому Поклажодавцем, і повернути це майно в цілості на умовах, визначених даним договором. Майно, що передається зберігачу, є власністю Поклажодавця і вважається переданим на зберігання з моменту підписання акта приймання-передачі майна або прихідно-розхідної накладної (том 1 а. с. 87-90).
Згідно з видатковою накладною від 20 травня 2019 року ТОВ "Компанія Панхім" поставила ТОВ "Новакойл" дизельне пальне Євро5-ВО в кількості 226514 кг на загальну суму з ПДВ 6 195 157,90 грн (том 1 а. с. 117), якість такого підтверджено відповідним сертифікатом відповідності терміном дії з 30 червня 2017 року по 29 червня 2019 року (том 1 а. с. 118).
В наслідок господарської операції з поставки нафтопродуктів ТОВ "Компанія Панхім" подано до контролюючого органу акцизну накладну від 20 травня 2019 року №150 (том 1 а. с. 119-120), а також складено та зареєстровано в ЄРПН податкову накладну на суму поставки від 20 травня 2019 року №17 (том 1 а. с. 121-122). Проведення розрахунків за поставлений товар підтверджується платіжними дорученнями (том 1 а. с. 123-127).