ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 813/1974/16
адміністративне провадження № К/9901/22442/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління ДФС, про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Братичак У.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року (головуючий суддя - Улицький В.З., судді - Гулид Р.М., Кузьмич С.М.) у справі № 813/1974/16.
І. Суть спору
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
На обґрунтування позову позивач вказувала, що її звільнення із займаної посади відбулося через упереджене ставлення до неї. Також при проведенні скорочення відповідачем не дотримано визначеного законом порядку вчинення певних дій щодо наступного скорочення працівників.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи рішення у справі, суди зазначили, що 09.03.16 позивача персонально попереджено про наступне вивільнення з 16.05.16. Одночасно, 09.03.16 ОСОБА_1 запропоновано посаду головного державного ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств торговельної галузі, тобто аналогічну посаду з тотожними функціональними обов`язками у відділі, специфіка роботи якої (проведення камеральних перевірок, здійснення аналізу податкової та фінансової звітності платників податків, здійснення контролю за своєчасним поданням платника податків звітності та інше) не відрізнялася від специфіки роботи підрозділу, в якому працювала позивач, що підтверджується положеннями про відділ. Однак, цього ж дня ОСОБА_1 відмовилася від запропонованої їй посади у зв`язку з тим, що її не влаштовувала специфіка роботи на запропонованій посаді. Інші наявні вакантні посади - головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків та головного державного ревізора-інспектора відділу погашення заборгованостей, як встановили суди, позивачу не пропонувалися, оскільки виконання професійних завдань та обов`язків у зазначених відділах пов`язано з постійними відрядженнями, а згідно довідки МСЕК від 15.10.15 ОСОБА_1 протипоказана робота з відрядженнями. Щодо продуктивності праці позивача та ї кваліфікаційного рівня суди встановили, що за ОСОБА_1 було закріплено найменшу кількість платників податків - 6, тоді як за іншими працівниками, які також перебували на аналогічних посадах було закріплено 8-9 платників податків. Окрім того, у судовому засіданні були допитані свідки - ОСОБА_2 - начальник відділу податкового супроводження підприємств транспорту, зв`язку та інших галузей СДПІ з ОВП у м. Львові та ОСОБА_3 - начальник відділу персоналу СДПІ з ОВП у м. Львові, які пояснили, що у ОСОБА_1 продуктивність праці є нижчою, ніж в інших працівників, що підтверджується тривалим перебуванням позивача на лікарняних. Крім того, свідки підтвердили, що інші вакантні посади, зокрема, головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків та головного державного ревізора-інспектора відділу погашення заборгованостей позивачу не пропонувалися, оскільки виконання професійних завдань та обов`язків у зазначених відділах пов`язано з постійними відрядженнями згідно довідки МСЕК від 15.10.2015 ОСОБА_1 протипоказана робота з відрядженнями. У зв`язку з цим суди дійшли висновку про дотримання відповідачем норм діючого законодавства при звільненні позивача. Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди суди вказали, що звільнення з роботи, як подія, яка відбувалася 16 травня 2016 року аж ніяк не могло вплинути на перебіг захворювання позивача, яке призвело до інвалідності, оскільки таке настало до 2016 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
10 січня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, в якій позивач просила скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій при вирішення спору не застосували положення ст. 32, ч. 1 ст. 43, ч. 3 ст. 184 КЗпП України та Закону України "Про основи соціального захисту інвалідів". Вказує, що ніякого скорочення чисельності штату працівників не відбулось, у зв`язку з чим відсутні підстави для її звільнення. Вважає, що відповідачем було взято до уваги лише переважні права осіб, визначених ч. 2 ст. 42 КЗпП України. Посилається на наявність в неї статусу одинокої матері та заборону звільнення осіб цієї категорії положеннями КЗпП України. Також вважає, що судами не враховано обставин отримання нею інвалідності під час трудової діяльності.
Відповідачем до Суду надано заперечення на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.08.2013 наказом №43-о СДПІ з ОВП у м. Львові ОСОБА_1 прийнята на посаду головного державного ревізора-інспектора сектору податкового аудиту відділу податкового супроводження підприємств транспорту, зв`язку та інших галузей в порядку переведення з ДПІ у Галицькому районі м. Львова.
10.07.2015 наказом по інспекції №3-о ОСОБА_1 переведено на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств транспорту, зв`язку та інших галузей.
16.05.2016 наказом №125-о ОСОБА_1 звільнено із посади головного державного ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств транспорту, зв`язку та інших галузей у зв`язку із скороченням штату у відповідності із вимогами п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.
09.03.2016 ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення із займаної посади 16.05.2016, про що свідчить власноручний підпис позивача.
09.03.2016 СДПІ з ОВП у м. Львові було запропоновано ОСОБА_1 посаду головного державного ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств торговельної галузі. Однак, позивач відмовилася від запропонованої посади.
Відповідно до штатного розпису на 2015 рік, кількість посад у відділу податкового супроводження підприємств транспорту, зв`язку та інших галузей складала 12 одиниць включно з посадою начальника відділу та його заступника.
Наказом СДПІ з ОВП у м. Львові від 22.02.16 №43 введено в дію штатний розпис на 2016 рік, яким передбачено зменшення кількості посад у відділі податкового супроводження підприємств транспорту, зв`язку та інших галузей - з 12 одиниць до 10 одиниць, включно з посадою начальника відділу та його заступника.
Так, скорочено дві посади у відділі податкового супроводження підприємств транспорту, зв`язку та інших галузей.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Загальний порядок звільнення працівника із ініціативи роботодавця передбачений Кодексом законів про працю України.
Стаття 42 КЗпП України передбачає, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Частиною 1 статті 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.