ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 806/2983/17
адміністративне провадження № К/9901/49056/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
про зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: Шевчук С.М., Мацького Є.М., Шидловського В.Б.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У жовтня 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся в суд із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі також - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, відповідач), в якому просив:
зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння орієнтовною площею 11.0 га на території Брусилівської селищної об`єднаної громади (колишньої Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області) згідно клопотання від 21 березня 2017 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року позов задоволено.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року №413, діяв всупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області задоволено, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, навіть якщо вона, на думку особи, є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку. Звертаючись до суду з позовом про зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, позивач намагався усунути перешкоду у реалізації його прав, якої у дійсності немає.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статтю 118 Земельного кодексу України, яка передбачає надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки позивач звернувся до відповідача про передачу земельної ділянки в користування в порядку статті 123 Земельного кодексу України.
Також скаржник зазначає, що право позивача самостійно замовити розробку проекту землеустрою без надання такого дозволу не позбавляє відповідача обов`язку покладеного на нього відповідно до приписів статті 123 Земельного кодексу України щодо вирішення клопотання позивача.
Крім того, позивач зазначає, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області виконало постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та розглянуло клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, про що свідчить лист від 6 липня 2017 року №Г-4434/0-8376/6-17.
Позиція інших учасників справи
21 травня 2018 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Касаційна скарга надійшла до суду 25 квітня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 4 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі №806/2983/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 7 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 8 вересня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 21 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, в якому просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 11.0 га з земель запасу розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об`єднаної територіальної громади (бувшої Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області).
Листом від 18 квітня 2017 року №Г-4434/0-4217/6-17 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що в поданому пакеті документів відсутня будь-яка інформація стосовно бажаного строку оренди земельної ділянки, а відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві, для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 1 червня 2017 року у справі №806/1185/17 позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії ГУ Держгеокадастру у Житомирській області щодо неналежного надання відповіді на клопотання ОСОБА_1 від 21 березня 2017 року, оформленої листом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 18 квітня 2017 року №Г-4434/0-4217/6-17. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21 березня 2017 року та надати відповідь у порядку та відповідно до вимог статті 123 Земельного кодексу України.
На виконання постанови суду у справі №806/1185/17 ГУ Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянуло клопотання ОСОБА_1 від 21.03.2017 року.
Листом від 6 липня 2017 року №Г-4434/0-8376/6-17 повідомило ОСОБА_1 про те, що, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року №413 Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в оренду повинні у разі надходження заявок на отримання земельних ділянок для сінокосіння, випасання худоби, городництва передавати в оренду лише за результатами земельних торгів та за наявності агрохімічного паспорта земельної ділянки.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.