1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



08 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 812/1450/17

адміністративне провадження № К/9901/46457/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Свергун І.О.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Ястребової Л.В., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

9 жовтня 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Луганській області, відповідач), в якому просила:

визнати протиправною відмову відповідача, викладену в листі від 21 липня 2017 року за №Ж-1730/0/1428/6-17 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтованою площею 2,0 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Привільської сільської ради Троїцького району Луганської області (Державний класифікатор об`єктів адміністративно-територіального устрою України - 4425485000, зона 7, квартал 004);

зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтованою площею 2,0 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Привільської сільської ради Троїцького району Луганської області (КОАТУУ-4425485000, зона 7, квартал 004).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки позивачем, з урахуванням норм Земельного кодексу України, подано необхідні документи для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, то у відповідача, відповідно, не було підстав відхиляти його заяву про надання дозволу на розробку документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності, що розташована за межами населених пунктів Привільської сільської ради Троїцького району Луганської області, посилаючись лише на постанову Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" (далі - Постанова № 413).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стала Постанова №413, якою затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, яка, на думку скаржника, є саме тим нормативно-правовим актом, який підлягає до застосування у спірних правовідносинах і який є обов`язковим для виконання, оскільки він не суперечить нормам Земельного кодексу України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що бажана позивачем земельна ділянка не відповідає переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам на території Луганської області, тобто місце розташування земельної ділянки щодо якої звернувся позивач не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. На переконання скаржника, з часу набрання чинності Постанови №413 надання дозволів на розроблення документації з землеустрою може здійснюватися лише відповідно до переліків земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі, оприлюднених на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 29 березня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 4 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі №812/1450/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 7 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 8 вересня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 29 січня 2004 року.

ГУ Держгеокадастру у Донецькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, на яке покладено владні управлінські функції, у т.ч. щодо надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

21 червня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності, що розташована за межами населених пунктів Привільської сільської ради Троїцького району Луганської області, додавши до неї: графічні матеріали - викопіювання з кадастрової карти із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорту, копію ідентифікаційного номера, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За результатами розгляду заяви позивача, відповідач, листом від 21 липня 2017 року №Ж-1730/0-1428/6-17 повідомив про відсутність підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність у зв`язку із тим, що у першому кварталі продаж права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Луганської області не відбувалось, посилаючись, при цьому, на вимоги Постанови №413, якою затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, повідомивши, що оприлюднення переліку земельних ділянок, які будуть запропоновані для передачі у власність відбудеться на веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.

Оскільки за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем задоволено не було і дозвіл на розробку проекту землеустрою не надано, позивач, вважаючи такі дії суб`єкта владних повноважень протиправними, звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Луганського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2017 та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частинами першою-третьою статті 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.


................
Перейти до повного тексту