Постанова
Іменем України
03 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 173/2747/18
провадження № 51-6198км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Могильного О.П., Наставного В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Зленка О.В.,
захисника
(в режимі відеоконференції) Марусенка І.В.,
засудженого
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040430000780, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Дніпровського Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1, неодноразово судимого, останнього разу за вироком Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2015 року за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки (ухвалою того ж суду від 03 жовтня 2018 року звільнення від відбування покарання скасовано),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вищевказаним вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 156 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років та на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2015 року - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, зарахування строку попереднього ув`язнення та речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 15 серпня 2018 року близько 19:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння у будинку на АДРЕСА_2, з метою задоволення власної статевої пристрасті, застосовуючи силу, за обставин встановлених у вироку, вчинив розпусні дії з малолітньою ОСОБА_2, спричинивши потерпілій легких тілесних ушкоджень у виді синця та саден.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційні скарги прокурора, захисника Марусенка І.В. та засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений, посилаючись на невинуватість, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Засуджений стверджує, що законний представник потерпілої та свідки оговорили його, що пов`язано небажанням повертати йому 1000 грн боргу. Зазначає, що на законного представника потерпілої чинився тиск під час допиту в суді, а малолітня потерпіла надала показання внаслідок умовлянь та обіцянок подарунків. Вважає, що письмові докази сфальсифіковані, а свідків сторони захисту суд не допитав. На думку засудженого кримінальне провадження у першій та апеляційній інстанціях розглянуто незаконним складом суду, оскільки ті ж судді розглядали питання про скасування його звільнення від відбування покарання за попереднім вироком. Стверджує, що апеляційний суд всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК не розглянув клопотання про допит свідків сторони захисту та безпідставно відмовив у дослідженні відеозапису допиту потерпілої в місцевому суді. Крім того, в ухвалі невірно зазначена адреса його проживання, через що це судове рішення не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисник підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення, просив оскаржені судові рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.
Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілою ОСОБА_2, її законним представником ОСОБА_5, свідками ОСОБА_3, ОСОБА_4, даними протоколів слідчих дій, актами судово-медичних досліджень, висновками судово-медичних та молекулярно-генетичної експертиз та іншими письмовими доказами.
Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував дії останнього за ч. 2 ст. 156 КК.
При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту, визнав показання потерпілої, її законного представника та свідків послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Суд визнав недостовірними показання обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що він не вчиняв злочину, які спростовуються іншими дослідженими доказами.