Постанова
08 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 711/8783/2012
провадження № 51 - 1945 ск 20
Суддя Верховного Суду Другої судової палати Касаційного кримінального суду Яковлєва С. В., розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 квітня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 липня 2020 року щодо нього,
встановила:
За вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 129 КК до покарання у виді 2 років обмеження волі.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного йому покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином, задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10000 грн моральної шкоди, а в решті позову відмовлено.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 липня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі засудженийОСОБА_1 порушує питання про перегляд зазначених судових рішень в касаційному порядку.
В силу ч. 2 ст. 387 КПК 1960 року, зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам ст. 350 КПК 1960 року, відповідно до якої в скарзі, крім іншого, зазначаються вказівки на те, у чому полягає незаконність судових рішень, та доводи на обґрунтування такої позиції, а також прохання особи, яка подає скаргу, з урахуванням того, яке рішення вправі ухвалити суд касаційної інстанції.
Скаржник має вказати на конкретні істотні порушення закону, що є підставами для скасування чи зміни судових рішень, які, на його думку, допущені судом першої та апеляційної інстанцій при постановленні цих рішень, навести конкретні докази і аргументи в обґрунтування кожної позиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року, підставами для скасування вказаних судових рішень касаційним судом є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону (ст. 370 КПК 1960 року), неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК 1960 року) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст. 372 КПК 1960 року).