|
| |
|
|
|
Постанова
Іменем України
03 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 571/215/16-к
провадження № 51-5804км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Білик Н. В., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Сингаївської А. О.,
засудженого ОСОБА_1
(в режимі відеоконференції),
представника потерпілих Сулковського Б. П.,
потерпілих ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015180190000110, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя
АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника Ковалевича С. П. на вирок Сарненського районного суду Рівненської області
від 07 лютого 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 07 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 121 КК України - на строк 9 років; за ч. 4
ст. 296 КК України - на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування шкоди: моральної - 1 000 000 грн; матеріальної - 26 977,88 грн.
Постановлено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 по 495,8 грн щомісячно на кожну дитину до досягнення дітьми віку чотирнадцяти років та на її користь на відшкодування шкоди, завданої дітям ОСОБА_4, 2005 року народження, ОСОБА_5, 2006 року народження,
ОСОБА_6 , 2008 року народження, ОСОБА_7, 2012 року народження, у зв`язку зі смертю їхнього батька ОСОБА_8 у розмірі
495,8 грн на кожну дитину, що в сумі становить 1983,2 грн щомісячно, до досягнення ними вісімнадцяти років.
Вирішено питання про стягнення судових витрат, а також про долю речових доказів.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 15 серпня 2019 року залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника Дубича Т. В., а вирок місцевого суду
від 07 лютого 2019 року щодо ОСОБА_1 - без змін.
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 06 грудня 2015 року приблизно о 23:10 біля сільського клубу на вул. Центральній у с. Переходичі Рокитнівського району Рівненської області, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил та норм поведінки, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, усвідомлюючи, що грубо порушує громадський порядок, умисно з метою заподіяння тілесних ушкоджень із застосуванням вогнепальної зброї - мисливської рушниці марки ИЖ 16 № НОМЕР_1, не зареєстрованої в установленому законом порядку, здійснив постріл угору, а потім - у сторону скупчення людей і в результаті цього влучив у ОСОБА_8, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді вогнепального поранення лівого коліна, уламкового перелому лівого стегна. ІНФОРМАЦІЯ_2 року від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_8 помер у Рівненській обласній клінічній лікарні.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник Ковалевич С. П., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник зазначає, що в ході судового провадження у місцевому суді було порушено принцип безпосередності дослідження письмових доказів у кримінальному провадженні відповідно до вимог статей 23, 358 КПК України. Вказує, що всупереч вимогам статей 91, 370, 374 КПК України судом не сформульовано належним чином обвинувачення, визнане судом доведеним. Також, на думку захисника, вирок місцевого суду не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки не доведено наявності опосередкованого причинно-наслідкового зв`язку між спричиненими ОСОБА_1 тілесними ушкодженнями ОСОБА_8 внаслідок вогнепального поранення та смертю останнього. При цьому захисник наголошує на тому, що його підзахисний не мав умислу на заподіяння ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, так як між ним та потерпілим був конфлікт. Захисник вказує на те, що його підзахисного побив потерпілий та інші особи, через що він вистрелив, а тому, на думку захисника, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України є неправильною, та вважає, що дії його підзахисного слід кваліфікувати за ст. 124 КК України або за ст. 128 цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції, на переконання захисника, не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення й постановив рішення, яке не відповідає вимогам положень, передбачених ст. 419 КПК України.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити оскаржувані судові рішення, перекваліфікувати його дії із ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 128 цього Кодексу, а також зменшити суму відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений вважає, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки у нього був відсутній умисел на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Крім того, зазначає, що рішення місцевого суду про стягнення 1 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим. Зазначає, що апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув, а тому його ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У запереченнях на касаційні скарги сторони захисту та засудженого представник потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Сулковський Б. П., посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просить постановленні у кримінальному провадженні судові рішення залишити без зміни, а касаційні скарги сторони захисту - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Засуджений ОСОБА_1 підтримав доводи, наведені у касаційних скаргах, просив змінити оскаржувані судові рішення, перекваліфікувати його дії із ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 128 цього Кодексу.
Представник потерпілих Сулковський Б. П., потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_2 та прокурор, посилаючись на безпідставність доводів захисника та засудженого, кожен окремо просили касаційні скарги залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційних скаргах сторони захисту, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_1 - адвоката Дубича Т. В. на підставах невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій його підзахисного, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисних дій, які виразилися у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю (хуліганство), вчиненому із застосуванням вогнепальної зброї, та у спричиненні умисних тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_8, що потягли смерть останнього, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним й таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 умислу на заподіяння потерпілому ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть останнього, вчинення злочину через необережність, а також доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України належним чином перевірялися місцевим та апеляційним судами та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам і спростовуються перевіреними у кримінальному провадженні доказами.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження засуджений ОСОБА_1, не заперечуючи факту здійснення ним пострілів, пояснив, що в нього виник конфлікт з потерпілим
ОСОБА_8 та його братом ОСОБА_9, які обвинуваченого побили та виштовхали з клубу, а тому він поїхав додому та взяв із собою мисливську рушницю для самооборони. Наміру на її застосування в нього не було. Після того, як брати ОСОБА_10 повторно почали проявляти до нього агресію та бити, він взяв рушницю і, попередивши, що буде стріляти, здійснив попереджувальний постріл вгору, а другий - в землю, від чого випадково влучив у потерпілого ОСОБА_8 .
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та двома суспільно небезпечними наслідками, що настали: первинні - тяжкі тілесні ушкодження, похідні - смерть. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).
Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Натомість за ст. 128 цього Кодексу дії винного слід кваліфікувати, якщо він завдав необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження і при цьому передбачав можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховував на їх відвернення (злочинна самовпевненість) або ж не передбачав можливості настання таких наслідків, хоча повинен був й міг їх передбачити (злочинна недбалість).