Постанова
Іменем України
07 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 200/7603/15-ц
провадження № 61-4699св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Шевцової Т. В. від 26 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., від 04 лютого 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову вказала, що 13 березня 2012 року вона надала у борг ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 1 млн грн, які він зобов`язався повернути до 13 квітня 2012 року, що підтверджується власноручно написаною ним розпискою.
10 січня 2015 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання поручилась перед нею за виконання обовʼязків ОСОБА_2 за вказаною вище позикою на суму 1 000 грн.
До вересня 2012 року ОСОБА_2 повернув їй 440 000 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 ухиляється від належного виконання взятого на себе зобов`язання зі своєчасного повернення грошових коштів у повному обсязі, позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь основну суму боргу у розмірі 560 000 грн, інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 287 009,46 грн, три відсотки річних у розмірі 43 403,84 грн, а всього 890 413,30 грн та стягнути з ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 1 000 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу у розмірі 560 000 грн, інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 287 009,46 грн, 3 % річних у розмірі 43 403,84 грн, а всього 890 413,30 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу у розмірі 1 000 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем доведено наявність між сторонами правовідносин за договором позики від 13 березня 2012 року, за яким боржник ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання у повному обсязі, а тому наявні правові підстави для стягнення із нього та поручителя ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу. Позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, а тому відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Вирішуючи спір, суди узяли до уваги висновки двох судово-почеркознавчих експертиз, відповідно до яких записи у розписці про отримання грошей ОСОБА_2 від 13 березня 2012 року та підпис у графі "Підпис" у цій розписці виконані саме ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У березні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Уточнена касаційна скарга, яку ОСОБА_2 просив суд прийняти до розгляду, мотивована тим, що суди не встановили обставини повернення ОСОБА_2 частини боргу позивачу. Лише договір позики, а не розписка, має підтверджувати факт передачі позивачем ОСОБА_2 грошових коштів. Суд першої інстанції у порушення вимог закону розглянув справу без участі ОСОБА_2 та за відсутності відомостей щодо його належного повідомлення про розгляд справи, призначений на 26 січня 2018 року. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання, поданого представником відповідача, про відкладення розгляду справи, призначеного на 04 лютого 2020 року, та розглянув справу без його участі, чим порушив його право на доступ до правосуддя. Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення комплексної експертизи, узявши до уваги не обґрунтовані належним чином висновки експертів. Суд першої інстанції при відкритті провадження порушив правила виключної підсудності, які встановлені частиною сьомою статті 30 ЦПК України. Позов необхідно подавати за місцезнаходженням відповідача ОСОБА_2, який є стороною основного зобов`язання.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 569/12163/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 134/585,19, від 28 листопада 2018 року у справі № 641/10576/14-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 752/10126/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790,16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 462/2589/14-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 173/1025/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, а тому законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється в силу вимог статті 400 ЦПК України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 березня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2018 року до закінчення його перегляду у суді касаційної інстанції.
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, мотивовану незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень, які заявник просила залишити без змін.
Разом із тим ОСОБА_1 подала до суду клопотання про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, а також клопотання про поновлення виконання рішення суду першої інстанції, зупиненого на підставі ухвали суду від 06 травня 2020 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 березня 2012 року ОСОБА_1 надала у борг ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 1 млн грн, які він зобов`язався повернути до 13 квітня 2012 року, що підтверджується власноручно написаною ним розпискою.
10 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання поручилась перед нею за виконання обов`язків ОСОБА_2 за вказаною вище позикою на суму 1 000 грн.
До вересня 2012 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 440 000 грн, що визнає позивач. Даних про повернення залишку заборгованості ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Згідно із наданим позивачем розрахунком, залишок заборгованості за договором позики від 13 березня 2012 року становить: основна сума боргу - 560 000 грн, інфляційне збільшення суми боргу - 287 009,46 грн, три відсотки річних - 43 403,84 грн, а всього 890 413,30 грн.
Ухвалами Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року та Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у справі призначені судові почеркознавчі експертизи.
Згідно із висновком судового експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1205-17 від 21 серпня 2017 року рукописні літерно-цифрові записи у розписці про отримання грошей ОСОБА_2 від 13 березня 2012 року виконані саме ОСОБА_2, підпис в графі "Підпис" в розписці про отримання грошей ОСОБА_2 від 13 березня 2012 виконаний саме ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №14966-14968/19-32 від 17 грудня 2019 року підпис від імені ОСОБА_2, що міститься ліворуч від друкованого запису "підпис" у нижній частині розписки про отримання позики від 13 березня 2012 року, складений від імені ОСОБА_2, виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Рукописні записи, що містяться у відповідних рядках друкованого тексту розписки про отримання позики від 13 березня 2012 року складений від імені ОСОБА_2 виконані ОСОБА_2 Рукописні записи, що містяться у відповідних рядках друкованого тексту розписки про отримання позики від 13 березня 2012 року складені від імені ОСОБА_2 виконані самим ОСОБА_2, а не іншою особою з наслідуванням почерку ОСОБА_2 Рукописні записи, що містяться у відповідних рядках друкованого тексту розписки про отримання позики від 13 березня 2012 року складені від імені ОСОБА_2 виконані ОСОБА_2 без навмисної зміни ознак власного почерку. Підпис від імені ОСОБА_2, що міститься ліворуч від друкованого запису "підпис" у нижній частині розписки про отримання позики від 13 березня 2012 року, складений від імені ОСОБА_2, виконаний ОСОБА_2 . Підпис від імені ОСОБА_2, що міститься ліворуч від друкованого запису "підпис" у нижній частині розписки про отримання позики від 13 березня 2012 року, складений від імені ОСОБА_2, виконаний самим ОСОБА_2, а не іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 . Підпис від імені ОСОБА_2, що міститься ліворуч від друкованого запису "підпис" у нижній частині розписки про отримання позики від 13 березня 2012 року, складений від імені ОСОБА_2, виконаний самим ОСОБА_2 без навмисної зміни ознак власного почерку(а.с. 204-220 т. 2).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.