Постанова
Іменем України
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 752/23814/17-ц
провадження № 61-5963св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стегостенко Наталія Борисівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Чередніченко Н. П. від 21 листопада
2018 року, постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І., від 21 лютого 2019 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 рокута касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Степанюк Євгеній Володимирович, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, в якому просив визнати недійсним договір дарування ј частини квартири
АДРЕСА_1 , укладений 03 лютого 2017 року між нимта ОСОБА_2, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стегостенко Н. Б.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 05 вересня 1998 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який було розірвано рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2016 року. Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказував, що він, його дружина ОСОБА_3 та їх діти ОСОБА_5 і ОСОБА_5 набули право спільної часткової власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 по 1/4 частині кожний.
Зазначав, що з часу фактичного припинення між ним та ОСОБА_3 шлюбних відносини, з жовтня 2015 року остання постійно чинила на нього тиск з приводу відчуження його частки квартири, вчиняла з цього приводу неодноразово сварки, маніпулювала їх дітьми, примушуючи меншого сина проживати з нею в орендованій квартирі. Вказував, що в ході чергової сварки він викликав поліцію з метою вгамувати ОСОБА_3, оскільки не погоджувався на відчуження своєї частки та продаж квартири в цілому.
Однак, 03 лютого 2017 року на пропозицію ОСОБА_3 позивач уклав договір дарування своєї частки у вказаній вище квартирі на користь ОСОБА_2, який працює юристом за місцем роботи ОСОБА_3 та якого він вперше побачив у нотаріуса при укладенні договору дарування частки квартири. Вважав, що договір дарування частини квартири
від 03 лютого 2017 року є недійсний на підставі частини першої
статті 231 ЦК України, оскільки був вчинений проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку його колишньої дружини ОСОБА_3 . Зауважував, що ОСОБА_3 погрожувала відчужити належну їй на праві власності частку у квартирі третім особам та зробити все для того, щоб він добровільно та безоплатно відчужив належну йому частку у квартирі. Також ОСОБА_3 створювала нестерпні побутові умови для проживання.
Вказував, що відповідач після укладення спірного договору не вчинив жодної дії як власник частини квартири, не проживає в подарованій йому частині квартири, не був зареєстрований та витрати по її утриманню не несе.
З наведених вище обставин і на підставі статей 231, 233 ЦК України ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада
2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що договір дарування частини квартири укладений позивачем під впливом будь-якого тиску, як з боку колишньої дружини, так і з боку відповідача у справі, а також внаслідок тяжких обставин та на вкрай невигідних для позивача умовах.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
У касаційних скаргах ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційні скарги ОСОБА_1 мотивовані тим, що суди не звернули уваги на те, що оспорюваний договір дарування укладений ним внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку його колишньої дружини та на вкрай невигідних умовах, оскільки він залишився без житла, хоча спірна квартира була придбана ним за його особисті кошти. Вказує, що суд не врахував, що відповідач після укладення спірного договору не вчинив жодних дій як власник отриманої ним в дар 1/4 частини квартири, не проживав у ній, зареєстрований не був та витрати по її утриманню не ніс. 30 серпня 2017 року відповідач подарував вказану 1/4 частини квартири іншій особі, що, на думку позивача, свідчить про відсутність у ОСОБА_2 реального наміру на володіння подарованим йому майном. Зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги висновок експертного дослідження від 18 травня 2018 року № 6/05-18, складений спеціалістом Інституту аналітичних досліджень і сучасної освіти "Центр психологічної експертизи" психологом ОСОБА_6., яким встановлено, що у нього було виявлено ознаки психологічного тиску, який передував вчиненню ним правочину та встановлено, що психологічний тиск міг вплинути на прийняття ним рішення про вчинення правочину. Також вказує, що суд безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання про виклик у судове засідання спеціаліста ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_3, чим позбавив його можливості посилатися на їх покази, як на докази, що мають значення для правильного вирішення спору.
Не погоджуючись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції від 12 березня 2019 року, вказує, що суд безпідставно розглянув заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки така подана із пропуском строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Крім того, в матеріалах відсутні докази понесення відповідачем зазначених витрат на час прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про стягнення з позивача на його користь 20 000 грн витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно зменшив розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, оскільки таке підтверджується належними та допустимими доказами, які суд апеляційної інстанції не спростовував. Крім того, зменшення зазначених витрат можливе лише за клопотанням іншої сторони, однак позивач такого клопотання не подавав.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 березня
2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат
Степанюк Є. В., на додаткову постанову Київського апеляційного суду
від 12 березня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 вересня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, від якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада
2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Установлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1 по 1/4 частині кожному, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04 липня 2013 року (а. с. 56).
03 лютого 2017 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) укладено договір дарування частини квартири, за умовами якого дарувальник передав безоплатно у власність обдарованого,
а обдарований прийняв у власність 1/4 частину квартири
АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стегостенко Н. Б. та зареєстрований в реєстрі за № 53.
Відповідно до висновку експертного дослідження від 18 травня 2018 року
№ 6/05-18, складеного психологом Центру психологічної експертизи Інституту аналітичних досліджень і сучасної освіти ОСОБА_6, під час дослідження у ОСОБА_1 було виявлено ознаки психологічного тиску, який передував вчиненню ним правочину - підписання договору дарування 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 та психологічний тиск міг вплинути на прийняття ОСОБА_1 рішення про вчинення правочину (а. с. 188-219, т. 1).
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційних скарг здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України
від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно із статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.
Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада
2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").