Постанова
Іменем України
04 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 138/177/19-ц
провадження № 61-20011св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Могилів-Подільське об`єднання Пенсійного фонду України вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Копаничук С. Г., Войтка Ю. Б., Денишенко Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Могилів-Подільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (далі - Могилів-Подільське об`єднане УПФУ Вінницької області)
про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний Конституційним Судом України неконституційним.
Позовна заява мотивована тим, що з січня 2015 року він, як суддя
у відставці, отримував щомісячне довічне грошове утримання.
Рішенням Конституційного Суду України за № 11-р/2018 від 04 грудня
2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року
№ 192-VІІІ. Це положення підлягали застосуванню у його первинній редакції, а саме: "посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється
у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом,
що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат;
з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Цим же рішенням Конституційний Суд України підтвердив, що державний орган, при прийнятті неконституційних законодавчих змін до частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"
від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року
№ 192-VІІІ суттєво зменшив матеріальне забезпечення суддів у відставці, спричинивши матеріальні збитки, у тому числі і йому.
Вважав, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання йому було завдано майнової шкоди у розмірі утриманого податку з доходів фізичних осіб за період
з 01 січня 2015 року по 01 січня 2019 року включно - 786 270,00 грн.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України шкоду
у розмірі 786 270,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням суду Чернівецького районного суду Вінницької області
від 26 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 786 270,00 грн матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 нормативно-правовим актом, що визнаний Конституційним Судом України неконституційним.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок неконституційних змін до частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453 VIу редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"
від 12 лютого 2015 року № 192- VIІІ, які були прийняті державним органом, позивачу було суттєво зменшено виплати щомісячного довічного грошового утримання як судді за період з 01 січня 2015 року по 01 січня 2019 року, чим спричинено майнову шкоду у розмірі 786 270,06 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України, є підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1175 ЦК України і відшкодування позивачу шкоди, завданої у результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області
від 26 березня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки спір між сторонами виник після звільнення публічного службовця з посади, проте пов`язаний із вирішенням питань, які стосуються його діяльності
на публічній службі, тому як вважав суд апеляційної інстанції, цей спір, пов`язаний із проходженням публічної служби та повинен розглядатися
за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає засадам розумності і обґрунтованості, постановлена з порушенням процесуального права та є помилковою.
Вважав, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ця справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Чернівецького районного суду Вінницької області.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Головного УПФУ
у Вінницькій області на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФУ Могилів-Подільське об`єднане УПФУ і отримує довічне утримання суддів (а. с. 7-8).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України
(тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності
й спеціалізації та визначається законом (стаття 125 Конституції України).
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня
2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним
і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист
є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин
у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка
в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є,