Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 320/1622/16-ц
провадження № 61-6387св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6,
треті особи: комунальне підприємство "Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації", Орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради Запорізької області,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Мелітопольський міський відділ управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, Мелітопольська міська рада Запорізької області,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_7, на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Бєлки В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, та просили: визнати за ними право користування квартирою АДРЕСА_1, зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні нею шляхом передачі ключів, повідомлення кодів системи сигналізації, встановленої у квартирі, зобов`язати відповідачів для погашення акту самочинного перепланування встановити віконно-дверний блок у капітальній стіні.
В обґрунтування позову зазначали, що виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області 17 вересня 2015 року видано ОСОБА_1 (військовослужбовцю) та членам його сім`ї ордер на чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, виділену на підставі рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради № 267/1 від 30 липня 1998 року.
На сьогодні в квартирі зареєстровані сім осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_3, четверо дітей, онука. Проживають в квартирі ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та неповнолітня онука ОСОБА_6 .
Відповідачі перешкоджають їм у доступі до квартири - замінили двері та вхідні замки, ключі не надають. Після отримання ордеру на квартиру та реєстрації членів сім`ї було розпочато процес приватизації житла, але відповідачі чинять перешкоди у закінченні приватизації. За час проживання в квартирі відповідачі без їх згоди здійснили самочинне перепланування і не надають можливість оформити перепланування та технічну документацію.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили позов задовольнити.
В жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та просила визнати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що вона проживає у спірній квартирі разом зі своїми дочками ОСОБА_4, ОСОБА_5, а також онукою ОСОБА_6 . Квартира знаходиться в їх користуванні на підставі ордеру на житлове приміщення № 20579.
19 вересня 2000 року шлюб, укладений між нею та відповідачем ОСОБА_1, було розірвано. Дочка ОСОБА_9 після реєстрації шлюбу переїхала проживати в інше помешкання і за її заявою була знята з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 в цій квартирі проживав до 2006 року, а потім переїхав до свого батька ОСОБА_1, який ніколи не проживав в спірній квартирі. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не сплачують комунальні послуги.
На підставі зазначеного, посилаючись на положення статті 71 ЖК УРСР ОСОБА_3 просила її позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі за первісним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в період дії ордеру на житлове приміщення не реалізували своє право на вселення у спірну квартиру, термін дії цього ордеру у встановленому порядку не продовжили, поважність причини своєї відсутності у спірному житлі в період з 17 вересня 2015 року до моменту свого звернення до суду 16 березня 2016 року з цим позовом, тобто понад шість місяців, фактично не довели, продовжуючи проживати у належній їм на праві власності квартирі в цьому ж населеному пункті.
Позивачі за первісним позовом не надали суду жодного доказу того, що вони намагалися вселитися до спірної квартири, а відповідачі чинили їм в цьому перешкоди, а також не довели, що відповідачі змінили вхідні замки і не надають їм ключ від дверей.
Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 надала суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 тривалий час в квартирі не проживають, особисті речі в квартирі не зберігають, комунальні послуги та інші платежі, пов`язані з утриманням квартири не сплачують, тому вони втратили право користування спірною квартирою.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року скасовано і ухвалене нове рішення.
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, усунути перешкоди ОСОБА_1, ОСОБА_2 в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі ключів, повідомлення кодів системи сигналізації, встановленої в квартирі.
У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 в іншій частині відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що сторони набули право користування квартирою з моменту видачі ордеру 17 вересня 2015 року, тому ОСОБА_3 повинна була довести, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не проживають у спірній квартирі без поважних причин понад 6 місяців, тобто станом на 17 квітня 2016 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою за місяць до закінчення 6-місячного строку, передбаченого статтею 71 ЖК УРСР, посилаючись на наявність перешкод у проживанні в спірному житлі з боку відповідачів за первісним позовом.
Висновки суду про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не проживають у квартирі понад 6 місяців починаючи з серпня 2001 року не відповідають вимогам закону та обставинам справи, оскільки право на користування квартирою у сторін виникло на підставі ордеру, виданого 17 вересня 2015 року.
ОСОБА_3 визнала, що змінила замки у спірній квартирі, ключі від нових замків позивачам не надавала, оскільки вона з дочками самостійно зробила ремонт у квартирі, тоді як ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не брали в цьому участь ані фінансово, ані особистою участю.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що первісний позов в частині усунення перешкод у користуванні квартирою підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічних вимог про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою, слід відмовити.
Вимоги за первісним позовом про зобов`язання відповідачів для погашення акту самочинного перепланування встановити віконно-дверний блок у капітальній стіні задоволенню не підлягають, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивачів за первісним позовом до органів, які здійснюють приватизацію житлових приміщень, та відмови у приватизації спірної квартири з огляду на наявні в ній перепланування.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року та залишити в силі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що позивачі за первісним позовом фактично не вселилися до спірної квартири протягом 30 днів з дня видачі ордера на вселення. Той факт, що позивачі за первісним позовом набули право користування квартирою у звʼязку з реєстрацією свого місця проживання у ній 19 вересня 2015 року не може свідчити про їх фактичне вселення до житла.
Апеляційний суд у порушення вимог статті 81 ЦПК України не встановив, якими доказами позивачі за первісним позовом довели наявність перешкод у користуванні спірною квартирою.
Оскаржуване рішення апеляційного суду ґрунтується на припущеннях.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
05 липня 2019 року справа № 320/1622/16-ц надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.