Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 760/4470/17
провадження № 61-9409св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "СБЕРБАНК",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "СБЕРБАНК" на постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство "СБЕРБАНК" (далі - ПАТ "Сбербанк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство "СБЕРБАНК" (далі - АТ "Сбербанк") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги ПАТ "Сбербанк" мотивовані тим, що 18 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством "ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ" (далі - ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", банк), правонаступником якого є ПАТ "Сбербанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 31#00010078596, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у сумі 99 900,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 33% річних, на поточні потреби без обмеження цільового використання кредитних коштів за виключенням випадків передбачених чинним законодавством України, а позичальник зобов`язалась прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредит банку, а також сплатити банку проценти за користування кредитом, комісії, санкції, інші передбачені цим договором платежі в порядку, на умовах та строки, визначені цим договором та виконати інші умови цього договору. Кінцевий термін повернення кредиту - 17 листопада 2018 року, що передбачено пунктом 8.1 договору.
Банк виконав свої зобов`язання щодо надання кредиту, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача.
Позивач у позові зазначав, що відповідач у свою чергу порушила умови укладеного договору, не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, несвоєчасно здійснювала погашення кредиту, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором від 18 листопада 2013 року № 31#00010078596, яка станом на 21 лютого 2017 року становить - 408 239,34 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 93 932,64 грн; проценти за користування кредитом - 85 962,02 грн; пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 150 037,30 грн; пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 78 307,38 грн, які позивач просить стягнути.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Сбербанк" заборгованість за кредитним договором від 18 листопада 2013 року № 31#00010078596, укладеним між ПАТ "Сбербанк" та ОСОБА_1, в розмірі 408 239,34 грн, та 6 123,60 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув заборгованість з позичальника. Розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року скасоване та ухвалено нове судове рішення, відповідно до якого позов ПАТ "Сбербанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Сбербанк" заборгованість за кредитним договором від 18 листопада 2013 року № 31#00010078596, укладеним між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ОСОБА_1, за тілом кредиту в розмірі 93 932,64 грн, нарахованих процентів за користування кредитом у розмірі 8 183,23 грн, що в загальному розмірі складає 102 115,87 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, а тому стягненню з відповідача на користь банка підлягає сума заборгованості в загальному розмірі 102 115,87 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 93 932,64 грн та нарахованих процентів за користування кредитом у розмірі 8 183,23 грн, що відображено в розрахунку банку (а.с. 6).
У судовому рішенні апеляційний суд зауважив, що при вирішенні спору керується частиною другою статті 16 ЦК України та статтями 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", та виходить з того, що відповідач ОСОБА_1 ознайомилась з повідомленням-вимогою банка від 21 жовтня 2014 року 30 жовтня 2014 року, а отже нарахування банком процентів після пред`явлення вимоги припиняється.
Відмовляючи у стягненні штрафних санкцій, апеляційний суд виходив з того, що вимогу направлено банком відповідачеві 21 жовтня 2014 року, а до суду з позовом банк звернувся в березні 2017 року, тобто позивачем пропущений строк позовної давності для пред`явлення вимог щодо стягнення пені. При цьому апеляційним судом враховано правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У травні 2019 року АТ "Сбербанк" засобом поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом в розмірі 77 778,79 грн, пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом в розмірі 150 037,30 грн, та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 78 307,38 грн, та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що висновок апеляційного суду про відсутність у банка права на нарахування процентів за кредитом з дати отримання відповідачем вимоги банка про дострокове погашення є помилковим та таким, що не відповідає вимогам закону, договору та фактичним обставинам справи, з огляду на те, що відповідачем жодних доказів (як то копія листа з підписом і датою ознайомлення з листом, прізвище відповідального співробітника, який вручив відповідачеві цей лист) на підтвердження вказаної обставини не надано. Таким чином, повідомлення-вимога від 21 жовтня 2014 року № 8630/7/18-5-1 не є підставою для зміни строку виконання зобов`язань за кредитним договором.
Не погоджується заявник у касаційній скарзі з посиланням апеляційного суду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, оскільки обставини цієї справи є відмінними від обставин справи, що переглядається.
Також апеляційний суд всупереч статті 259 ЦК України та пункту 11.6 кредитного договору застосував до позовних вимог про стягнення пені позовну давність у один рік, залишивши поза увагою, що сторонами погоджено збільшення такого строку до трьох років.
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Сбербанк" у цій справі.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У червні 2016 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 засобом поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якій, посилаючись на правильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, вважає, що рішення апеляційного суду відповідає засадам верховенства права та не підлягає скасуванню, а касаційна скарга АТ "Сбербанк" має ознаки маніпуляцій, введення суд в оману та не підлягає задоволенню.
У березні 2020 року АТ "Сбербанк" направило на адресу Верховного Суду додаткові пояснення до касаційної скарги, які просило долучити до касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами установлено, що 18 листопада 2013 року між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником всіх прав та зобов`язань якого на підставі зареєстрованих змін до статуту від 26 листопада 2015 року є ПАТ "Сбербанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 31#00010078596.
Відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у сумі 99 900,00 грн, на цілі зазначені у пункті 1.3 цього договору, а позичальник зобов`язалась прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредит банку, а також сплатити банку проценти за користування кредитом, комісії, санкції, інші передбачені цим договором платежі в порядку, на умовах та строки, визначені цим договором та виконати інші умови цього договору.
Кінцевий термін повернення кредиту - 17 листопада 2018 року, що передбачено пунктом 8.1 договору.
Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору тип процентної ставки, що застосовується за цим договором - фіксована процентна ставка. Розмір фіксованої процентної ставки за користування кредитом складає 33 % річних.
Пунктом 6.9. кредитного договору сторони погодили, що у випадку порушення позичальником своїх зобов`язань, діюча процентна ставка за користування кредитом встановлюється в новому розмірі, а саме в розмірі збільшеному на 2 (два) процентних пункти.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач порушила умови пункту 2.5 договору щодо обов`язкового страхування, що підтверджується копією договору добровільного страхування від нещасного випадку від 18 листопада 2013 року №04025/13-НС/СБР, відповідно до якого перший період страхування сплив 17 листопада 2014 року, та не був поновлений відповідачем у зв`язку з несплатою страхової суми на наступний період страхування. Отже з першого календарного числа місяця, наступного за місяцем, в якому позичальником було порушено зобов`язання - тобто з 01 грудня 2014 року, діюча процентна ставка за користування кредитом становила 35% річних.
Пунктом 10.1 договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором, позичальник зобов`язаний сплачувати банку пеню у розмірі 0,2 відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення будь-якого платежу.
Відповідач порушила прийняті на себе договірні зобов`язання, що полягає у несплаті кредитних коштів по тілу кредиту та нарахованих процентах, як передбачено умовами кредитного договору від 18 листопада 2013 року № 31#00010078596, в результаті чого станом на 21 лютого 2017 року утворилась заборгованість в сумі 408 239,34 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 93 932,64 грн; проценти за користування кредитом - 85 962,02 грн; пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 150 037,30 грн; пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 78 307,38 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Зобов`язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, визначених законом як юридичні факти.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).