Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 194/428/15-ц
провадження № 61-12675св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року у складі судді Пономаренко І. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 144 557, 75 доларів США яка складається з: 27 600, 32 доларів США заборгованості за кредитом; 31 838, 92 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом; 1 885, 05 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом; 83 233, 46 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов`язань.
В обґрунтування позову зазначало, що 05 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 29 922, 54 доларів США на придбання автомобіля зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди фінансового інструменту у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з кінцевим терміном повернення 05 червня 2012 року.
ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яку банк просить стягнути з відповідача.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави припинено правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, щодо сплати чергових платежів, сплати та нарахування відсотків, комісії та пені, разом із тим виникає грошове зобов`язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахувань на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України. Проте банк з вимогами про стягнення з відповідача коштів на підставі статті 625 ЦК України не звертався.
Справа переглядалася судами неодноразово.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з недоведеності банком своїх вимог з урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначало, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.
За відсутності належного виконання боржником кредитних зобовʼязань право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів та інших передбачених договором платежів залишилося дійсним і підлягає судовому захисту, оскільки звернення стягнення на предмет застави не призводить до заміни основного зобовʼязання на забезпечувальне. Рішення суду про звернення стягнення на предмет застави не виконано, в матеріалах справи відсутні належні докази погашення кредитної заборгованості за договором.
Відповідач не спростував розрахунок заборгованості за кредитним договором, контррозрахунок не надав.
Задоволення вимог за основним зобовʼязанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет застави не зумовлює подвійне стягнення за основним зобовʼязанням.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 18 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Тернівського міського суду Дніпропетровської області.
07 серпня 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 05 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 29 922, 54 долари США на придбання автомобіля зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди фінансового інструменту у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з кінцевим терміном повернення 05 червня 2012 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 05 червня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 того ж дня укладено договір застави рухомого майна, згідно умов якого у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором відповідач надав у заставу автомобіль Nissan Murano, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить йому на праві власності.
Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що за порушення умов договору відповідач повинен сплачувати пеню в розмірі 0, 15 % від суми простроченого платежу.
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року у цивільній справі № 2-39/11 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яке набрало законної сили 14 лютого 2012 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 червня 2006 року в розмірі 37 988, 82 доларів США звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Nissan Murano, державний номерний знак НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах державної автомобільної інспекції України, а також з наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу вказаного майна.
Зазначеним рішенням встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 30 червня 2010 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 37 988, 82 доларів США, яка складається з: основного боргу - 26 599, 92 доларів США, відсотків - 7 044, 07 доларів США, комісії - 921, 58 доларів США, пені - 3 423, 25 доларів США.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).