Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 707/552/17
провадження № 61-44335св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 червня 2018 року у складі судді Морозова В. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 3 997 035,21 грн, що складає різницю між ринковою вартістю предмета іпотеки та сумою боргових зобов`язань, сплачений судовий збір у розмірі 8000,00 грн та витрати за проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 5942,40 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що згідно договорів про відступлення права вимоги від 28 січня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") відступило ОСОБА_2 право вимоги за кредитними договорами № CNL - F00/071/2006 від 23 травня 2006 року та № CNL - F00/152/2007 від 04 липня 2007 року, укладеними між Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" (далі - АКБ "Райффайзенбанк Україна") і ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк") і ОСОБА_1 відповідно.
Згідно договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідченого 28 січня 2015 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., реєстровий номер 331, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відступило (передало) ОСОБА_2 право вимоги за договорами іпотеки № PCNL - F00/071/2006 від 23 травня 2006 року та № PCL-F00/152/2007 від 04 липня 2007 року, укладеними на забезпечення виконання вищевказаних кредитних договір.
За умовами договорів іпотеки предметом іпотеки є двоповерховий житловий будинок АДРЕСА_1, та дві земельні ділянки загальною площею 0, 1601 га, що знаходяться за цією ж адресою.
Станом на 28 січня 2015 року загальна сума його грошового забов`язання перед ОСОБА_2 як новим кредитором становила 756 402,79 грн.
Протягом лютого 2015 року, шляхом укладення додаткових угод до вищевказаних кредитних договорів, він взяв в борг у ОСОБА_2 1 310 000 грн.
25 січня 2016 року Черкаським районним судом Черкаської області винесено рішення, яким задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та звернуто стягнення боргу в розмірі 2 066 402, 79 грн шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на двоповерховий житловий будинок № 16, земельну ділянку № 1 та земельну ділянку № 2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 4 додаткових угод до кредитних договорів від 04 лютого 2015 року, 11 лютого 2015 року, 17 лютого 2015 року встановлено, що при неповерненні своєчасно суми позики позикодавець вправі буде пред`явити дані додаткові угоди до стягнення в строк і в порядку, передбачені чинним законодавством України, а також договорами іпотеки, зокрема в судовому або позасудовому порядку визнати право власності на предмет іпотеки.
Проте додатковими угодами не визначено порядок відшкодування вартості предмета іпотеки на суму, що перевищує боргові зобов`язання іпотекодавця.
Отже, по аналогії слід застосовувати вимоги статті 37 Закону України "Про іпотеку" та підпункту 6.4.2 договорів іпотеки, адже якщо певні цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.
Станом на 14 березня 2017 року житловий будинок АДРЕСА_1, та дві земельні ділянки загальною площею 0,1601 га, що знаходяться за цією ж адресою, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 82356894 від 14 березня 2017 року перебувають у власності відповідача.
Згідно висновку судової будівельно-технічої експертизи ринкова вартість предмета іпотеки становить 6 063 438 грн станом на 25 січня 2016 року, відтак різниця між ринковою вартістю предмета іпотеки та сумою боргових зобов`язань складає 3 997 035, 21 грн, яка відповідно до статті 37 ЗУ "Про іпотеку" підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 05 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 997 035, 21 грн різниці між ринковою вартістю предмета іпотеки та сумою боргових зобов`язань.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 січня 2016 року на користь відповідача було звернено стягнення суми боргу в розмірі 2 066 402, 79 грн шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, а вартість вказаного майна на день набуття права власності, тобто станом на 25 січня 2016 року, згідно висновку судового експерта становила 6 063 438, 00 грн, відповідач згідно вимог статей 37, 38 ЗУ "Про іпотеку" має відшкодувати позивачу різницю між ринковою вартістю предмета іпотеки та сумою боргу, що складає 3 997 035, 21 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У вересні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 червня 2018 року і постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки субʼєктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Проте суди неправильно застосували частину третю статті 37 Закону України "Про іпотеку", врахувавши ринкову вартість предмета іпотеки станом на 25 січня 2016 року у розмірі 6 063 438, 00 грн, віднявши від неї суму боргу 2 066 402, 79 грн, та дійшли висновку про обов`язок відповідача відшкодувати різницю між вказаними вище сумами.
Частина третя статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачає відшкодування не 100 відсотків перевищення вартості предмета іпотеки над сумою вимог, що забезпечується договорами іпотеки, а імперативно встановлює стягнення різниці в розмірі 90 відсотків від загальної суми перевищення, що не врахували суди попередніх інстанцій.
Сума грошових коштів, отримана відповідачем від реалізації нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, становить 321 750 грн. Таким чином, здійснивши продаж предмета іпотеки відповідач не покрив боргові зобов`язання ОСОБА_1 перед ним у розмірі 2 066 402, 79 грн, тому відсутні правові підстав для стягнення суми, що складає різницю між вартістю предмета іпотеки та сумою боргових зобов`язань.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Верховного Суду від 28 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали з Черкаського районного суду Черкаської області, зупинено виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 червня 2018 року та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
18 жовтня 2018 року справа № 707/552/17-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 травня 2006 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № СNL - F00/071/2006, (далі - Кредитний договір - 1), з подальшими змінами та доповненнями. Відповідно до умов вищевказаного кредитного договору АКБ "Райффайзенбанк Україна" надав боржнику кредит на споживчі цілі у сумі 500 000,00 грн зі строком повернення не пізніше 23 травня 2016 року.
04 липня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № СNL - F00/152/2007 (далі - Кредитний договір - 2) з подальшими змінами та доповненнями. У відповідності до умов вищевказаного кредитного договору, ЗАТ "ОТП Банк" надав боржнику кредит на споживчі цілі у сумі 778 000,00 грн зі строком повернення не пізніше 01 липня 2022 року.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 умов Кредитного договору - 1 він 23 травня 2006 року уклав з АКБ "Райффайзенбанк Україна" договір іпотеки № РСNL- F00/071/2006, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Плахою Т. І. за реєстровим № 5033 (далі - Договір іпотеки -1).
В забезпечення виконання ОСОБА_1 умов Кредитного договору - 2 04 липня 2007 року він уклав із ЗАТ "ОТП Банк" договір іпотеки № РСL-F00/152/2007, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н. А. та зареєстрований за № 3792 (далі - Договір іпотеки-2).
Відповідно до договору іпотеки № РСL-F00/152/2007 від 04 липня 2007 року предметом іпотеки за цим договором є двоповерховий цегляний жилий будинок з підвалом, гаражем, мансардою та надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на праві власності, та земельні ділянки загальною площею 0,1601 га, що знаходяться за тією ж адресою.
22 лютого 2013 року між ПАТ "ОТП Банк", яке є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк" та АКБ "Райффайзенбанк Україна", і ТОВ "ОТП Факторинг Україна" були укладені договори купівлі-продажу кредитного портфелю (договір факторингу) та відступлення права вимоги.
Згідно вищевказаних договорів до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли право вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки, укладеними з ОСОБА_1
28 січня 2015 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ОСОБА_2 уклали договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки (далі - Договір).
Відповідно до пункту 2.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, первісний іпотекодержатель відступає (передає), а новий іпотекодержатель набуває (приймає) сукупність прав, належних первісному іпотекодержателю за Договором іпотеки-1 та за Договором іпотеки-2, надалі - відступлені права, включаючи, але не обмежуючись, передачу новому іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки-1 та Договором іпотеки-2 і за рахунок предмету іпотеки задовольнити свої вимоги за Кредитним договором-1 та Кредитним договором-2 у повному розмірі, у разі невиконання боржником та/або майновим поручителем, зобов`язань за Кредитним договором-1 та Кредитним договором-2.