ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 522/10988/15-ц
провадження № 61-1735св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Жданової В. С.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2, подану її представником - адвокатом Вознюком Матвієм Пилиповичем, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Шенцевої О. П., та постанову апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позову вказував, що з 26 листопада 2005 року сторони перебувають у повторному шлюбі, проте з 2009 року стосунки між ними погіршились та з 2010 року подружні відносини припинились, сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть.
Вважав, що примирення між сторонами неможливе, тому просив не надавати строк для примирення.
За таких обставин просив розірвати шлюб між ним та відповідачем, зареєстрований 26 листопада 2005 року Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 354.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року позов задоволено.
Розірвано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 26 листопада
2005 року Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 354.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що збереження сім`ї і подальше спільне проживання подружжя є неможливим, сторони спільного господарства не ведуть, не підтримують подружніх відносин.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником - адвокатом
Вознюком М. П. - залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2019 року представник ОСОБА_3 - адвокат Вознюк М. П. - звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2018 року і передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що провадження в цій справі відкрито за позовною заявою, поданою без додержання вимог щодо її змісту, встановлених статтею 119 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час пред`явлення позову, а саме - позовна заява не містила посилань на докази, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги, та до неї не надано цих доказів.
Крім того, на думку заявника, даний позов пред`явлений неналежним позивачем, оскільки в ньому неправильно зазначено прізвище відповідача як " ОСОБА_2 ", замість " ОСОБА_2 ". У заявника виникає сумнів, що даний позов пред`явлений саме ОСОБА_1, який перебував із відповідачем у шлюбі понад 30 років та не міг допустити помилку у написанні її прізвища, по-батькові дитини та адресі місця проживання сім`ї.
Заявник вказує, що апеляційний суд не розглянув подану нею заяву про відвід колегії суддів апеляційного суду, подану 5 грудня 2018 року. Крім того, апеляційний суд розглянув справу без участі відповідача, яку видалив із зали судових засідань з надуманих підстав.
Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували наявність у сторін неповнолітніх дітей, відсутність згоди ОСОБА_2 на розірвання шлюбу, тому помилково не вжили заходів до примирення подружжя.
На думку заявника, суди першої та апеляційної інстанції неповно з`ясували фактичні обставини справи, і помилково встановили, що у сторін є неповнолітній син ОСОБА_6, проте правильне по-батькові неповнолітнього сина " ОСОБА_6 ".
Також заявник вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань про виклик свідків і призначення експертизи та не розглянув інші подані відповідачем клопотання. При цьому апеляційний суд не звернув уваги на порушення процесуального права, допущені місцевим судом.
Заявник посилався на недоведеність обставин, які суди вважали встановленими, зокрема, факту проживання позивача з ОСОБА_8 . Встановивши вказані обставини, суди послались на копію довідки, яка не є належним і допустим доказом, відхиливши посилання відповідача щодо спільного проживання сторін, що підтверджено наданою відповідачем довідкою від 31 жовтня 2016 року № 39.
Позиція інших учасників справи
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Теплякова Т. Є. - подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому посилалася на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій нормам матеріального та процесуального права. Просила врахувати, що ОСОБА_1 протягом розгляду справи неодноразово наголошував, що подальше перебування у шлюбі з ОСОБА_2 суперечитиме його інтересам, оскільки він не бажає надалі проживати із нею і спільно вести господарство, а формальне перебування у шлюбі створює несприятливу обстановку.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У квітні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
26 листопада 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 354.
Сторони мають неповнолітнього на час розгляду справи судами попередні інстанцій сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суди встановили, що з 2009 року подружні стосунки між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 ускладнились та з 2010 року сторони не підтримують стосунків, сім`я фактично розпалася і її відновлення неможливо. Шлюб носить формальний характер, спільне подружжя і зберігання шлюбу суперечить інтересам сторін.
Також судами встановлено, що позивач проживає з ОСОБА_8, з якою має сина ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2, поданої її представником - адвокатом Вознюком М. П., на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.