Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 511/2176/18
провадження № 61-1450св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна казначейська служба України,
третя особа - Прокуратура Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Прокуратура Одеської області, про визначення та відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,
за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 лютого 2019 року у складі судді Бобровської І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Сегеди С.М., Комлевої О. С., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив постановити судове рішення, яким визначити розмір моральної та майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, триманням під вартою, та стягнути з Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунка на свою користь грошових коштів з розрахунку двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць його незаконного перебування під слідством та судом, у розмірі 446 760,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 50 000,00 грн - на відшкодування витрат на правову допомогу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 06 березня 2013 року на території пункту пропуску "Кучурган" Роздільнянського району Одеської області він був затриманий співробітниками Служби безпеки України. 07 червня 2013 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частинами першою, четвертою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 червня 2013 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, однак ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2013 року скасовано цей запобіжний захід та обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання і звільнено з-під варти. Кримінальне провадження в судах першої та апеляційної інстанцій розгадалося понад п`ять років. Роздільнянський районний суд Одеської області 05 грудня 2016 року у справі № 511/3716/13-к ухвалив щодо нього виправдувальний вирок, який ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 14 червня 2018 року залишений без змін. Вважає, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому завдано моральної шкоди у розмірі 446 760,00 грн. Також протягом п`яти років досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи він витратив на правову допомогу 50 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Роздільнянський районний суд Одеської області ухвалою від 25 лютого 2019 року позовні вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу залишив без розгляду.
Роздільнянський районний суд Одеської області рішенням від 25 лютого 2019 року позов задовольнив частково. Стягнув з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 у сумі 400 608,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури. В іншій частині позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та доведеними. При цьому виходив з того, що у період з 06 червня 2013 року (дата затримання) до 08 червня 2017 року (дата набрання вироком законної сили), тобто 48 місяців ОСОБА_1 знаходився спочатку в статусі підозрюваного, а потім - обвинуваченого у кримінальній справі № 42013170510000008 (№ 511/3716/13-к) за обвинуваченням у скоєнні ним злочинів, передбачених частинами першою, четвертою статті 368 КК України. Водночас суд дійшов висновку, що розмір гарантованого мінімуму за час перебування під слідством і судом не в повному обсязі компенсує завдану позивачу шкоду, з огляду на те, що загальний строк перебування позивача під судом і слідством становить досить тривалий період - 48 місяців; крім цього, ОСОБА_1 перебував під вартою з 06 до 14 червня 2013 року, його було звільнено з роботи, в подальшому він вимушений був поновлятися на роботі через суд, також врахував проблеми позивача в сімейному житті, які почалися після пред`явлення йому звинувачення у вчиненні злочину. У зв`язку з цим суд вирішив, що позивач має безумовне право вимоги на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у розмірі 400 608,00 грн (48 місяців під судом та слідством х 4173,00 грн та у подвійному розмірі).
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Одеський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2019 року рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 лютого 2019 року в частині відшкодування моральної шкоди змінив, зменшив розмір відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, яка підлягає стягненню з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 з 400 608,00 грн до 200 304,00 грн. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем факту, що незаконними діями органів досудового слідства та судовими органами він був позбавлений конституційного права на свободу і особисту недоторканість протягом 48 місяців, у зв`язку з чим йому заподіяно значної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Водночас суд першої інстанції не врахував, що Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено стягнення моральної шкоди у подвійному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць. У зв`язку з цим апеляційний суд виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 48 місяців, а саме з 06 червня 2013 року до 08 червня 2017 року, з них 8 діб - під вартою, то розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 304,00 грн, з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць знаходження під слідством і судом (4 173,00 грн х 48 місяців).
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У січні 2020 року ДКСУподала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно визначили розмір моральної шкоди завданої ОСОБА_1 у зв`язку з його перебуванням під слідством, та не встановили дійсного причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими моральними стражданнями. Хибним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не встановлено граничного розміру відшкодування завданої шкоди, адже згідно із законом він становить один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що згідно з пунктом 3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 921,00 грн. Також скарга містить доводи про те, що, пред`являючи вимоги до ДКСУ, позивач помилково її ототожнив з державою України, оскільки ДКСУ не є юридичною особою, яка особисто відповідає за зобов`язаннями держави Україна.
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними і обґрунтованими. Доводи, наведені в касаційній скарзі, не відповідають дійсним обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, не спростовують доведені обставини і не обґрунтовують порушення судами норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
21 лютого 2020 року справа № 511/2176/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 06 червня 2013 року ОСОБА_1 було затримано як особу, підозрювану у вчиненні злочину, що підтверджується протоколом затримання.
07 червня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частинами першою, четвертою статті 368 КК України.
Ухвалою слідчого судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 07 червня 2013 року ОСОБА_1 у межах досудового розслідування обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб починаючи з 06 червня 2013 року.
Однак ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2013 року вказаний запобіжний захід скасовано та обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, звільнено ОСОБА_1 з-під варти.
Таким чином, ОСОБА_1 перебував під вартою в період з 06 червня 2013 року до 14 червня 2013 року, тобто 8 днів.
У судах першої та апеляційної інстанцій кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 тривало 4 роки.
Вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 грудня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частинами першою, четвертою статті 368 КК України та виправдано за відсутністю складу злочину.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2017 року вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 грудня 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 14 червня 2018 року вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2017 року залишено без змін.
Таким чином, у період з 06 червня 2013 року до 08 червня 2017 року (дата набрання вироком законної сили), тобто 48 місяців ОСОБА_1 спочатку знаходився у статусі підозрюваного, а потім - обвинуваченого у кримінальній справі № 42013170510000008 (№ 511/3716/13-к) за обвинуваченням у скоєнні ним злочинів, передбачених частинами першою, четвертою статті 368 КК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга подана до Верховного Суду до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює в порядку ЦПК України, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 лютого 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року оскаржені тільки в частині задоволених вимог, а тому вони переглядаються лише в частині вирішення цих вимог.