Постанова
Іменем України
01 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 626/2014/17-ц
провадження № 61-5995св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Авілова Олена Михайлівна,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Панасенко Павло Петрович,
треті особи: приватний нотаріус Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкова Надія Олексіївна, приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Воронкова Олена Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Авілової Олени Михайлівни, на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 05 серпня 2019 року у складі судді Рибальченко І. Г. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкова Н. О., приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Воронкова О. А., про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсними договорів, визнання права власності та стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що з 15 червня 2010 року він та ОСОБА_2 почали проживати разом у квартирі АДРЕСА_1, яка належала матері відповідача.У квітні 2011 року ними було придбано квартиру у м. Краснограді Харківської області за 11 000 дол. США, яку продано у квітні 2012 року за 14 000 дол. США, а 07 вересня 2011 року укладено договір купівлі-продажу квартири у м. Краснограді Харківської області за 19 000 дол. США, яку продано у вересні 2014 року за 29 000 дол. США. Він отримував кредити в банківських установах для придбання вищезазначеного нерухомого майна. Крім того, уквітні 2013 року ними придбано земельну ділянку, на території якої встановлено огорожу та проведено 360 м водогону. 27 січня 2015 року вони придбали квартиру АДРЕСА_2 за 250 000 грн, де спільно проживали з 04 вересня 2015 року.
30 травня 2014 року він та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
02 червня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір. Також 10 серпня 2015 року між ними були укладені нотаріально посвідчені договір про поділ майна та шлюбний договір.
Позивач вважав, що правочини є такими, що поставили одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, тому позивач просив визнати вищезазначені договори від 02 червня 2014 року та 10 серпня 2015 року недійсними.
30 серпня 2016 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.
Крім того, за час спільного проживання з червня 2010 року відповідач зберігала грошові кошти на депозитних рахунках та отримувала прибуток у вигляді відсотків, 1/2 частина з яких, на його думку, належали йому особисто, станом на 2010 рік у сумі, еквівалентній 3 125 дол. США, тому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частину грошових коштів у розмірі 21 875 грн.
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд: встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 15 червня 2010 року до 30 травня 2014 року; визнати недійсними договір про поділ майна, два шлюбних договори, укладені між ним та ОСОБА_2 ; у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутою сторонами за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та за час шлюбу, визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та на 1/2 частину земельної ділянки, огорожі, вагончика за адресою: АДРЕСА_3 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 21 875 грн та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 05 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що посилання позивача на періодичне спільне проживання з ОСОБА_2 не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні статті 74 СК України без наявності інших ознак сім`ї. Сторонами не спростовувалось, що право власності на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_3 ОСОБА_2 набула на підставі свідоцтва про право власності від 15 липня 2013 року та набула внаслідок приватизації, тому є її особистою приватною власністю (пункт 5 частини першої статті 57 СК України).
Щодо вимог про визнання недійсними шлюбних договорів, внаслідок укладення яких позивач опинився у надзвичайно невигідному матеріальному становищі, суд послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 756/7489/15-ц, провадження № 61-1744св18, та зазначив, що зміст укладених шлюбних договорів та договору про поділ майна не суперечили законодавству України, а також моральним засадам суспільства. Сторони підтвердили, що при укладенні договорів вони діяли добровільно, розуміли наслідки їх укладення, тобто ці дії були вільними і відповідали внутрішній волі ОСОБА_1, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Ураховуючи, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульований ними в шлюбному договорі, зокрема у пункті 7 вказано, що грошові кошти на рахунках в банківських установах, будь-які банківські внески, у тому числі відсотки, нараховані по ним, вважаються особистою приватною власністю того подружжя, на чиє ім`я відкрито рахунок в установі банку, суд, виходячи з принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України, стаття 8 СК України), дійшов висновку, що необхідно застосувати до спірних правовідносин саме норми оспорюваного шлюбного договору, а не загальні норми СК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 05 серпня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту спільного проживання та ведення спільного господарства з ОСОБА_2 , наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявності між ними подружніх взаємних прав та обов`язків за період з 15 червня 2010 року до 30 травня 2014 року.
Умовами спірних договорів було визначено, що жодна зі сторін не поставлена у надзвичайно невигідне матеріальне становище, сторони підтвердили, що укладення договорів не є результатом впливу тяжких обставин, за змістом правочинів сторони погодили, що вони не були вчиненими під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах. У зв`язку з цим відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, ОСОБА_2 набула на підставі свідоцтва про право власності від 15 липня 2013 року внаслідок приватизації, тому підстави для визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки, огорожі, вагончика за вказаною адресою також відсутні (пункт 5 частини першої статті 57 СК України у редакції на час спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 7 шлюбного договору від 10 серпня 2015 року грошові кошти на рахунках в банківських установах, будь-які банківські внески, у тому числі відсотки, нараховані по ним, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я відкрито рахунок в установі банку, а тому не підлягають стягненню на користь іншого з подружжяу порядку поділу майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Авілова О. М., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 626/2014/17-ц з Красноградського районного суду Харківської області.
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Авілової О. М., про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкова Н. О., приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Воронкова О. А., про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсними договорів, визнання права власності та стягнення коштів призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, висновки судів не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Суди не врахували, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання, проте при вирішенні питання при оскарженні шлюбних договорів відсутні висновки Верховного Суду з приводу необхідності чи її відсутності у дослідженні джерела походження та час придбання майна, яке за наслідком шлюбного договору залишається одному із подружжя.
Крім того, касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи - ОСОБА_3 .
Судом не взято до уваги дії сторін за час спільного проживання, реєстрації місця проживання ОСОБА_3, здійснення робіт у майні, яке позивач вважав спільним.
Шлюбні договори та договір про поділ майна подружжя укладено з порушенням вимог статті 93 CK України, а умови цих договорів поставили ОСОБА_3 у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Красноградський міський суд Харківської області зробив висновок про те, що реєстрація та проживання позивача за адресами спільних квартир, які придбавались ОСОБА_3 за особисті кошти та оформлювались на ім`я ОСОБА_2 , не є підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, такий висновок суду залишений без уваги і судом апеляційної інстанції, що свідчить про поверховий розгляд справи, без оцінки всіх доказів.
Суди не врахували, що оспорювані договори не відповідають вимогам статті 203 ЦК України щодо недодержання в момент їх вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Панасенко П. П., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 25 грудня 2003 року до 20 травня 2011 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
З 05 серпня 2011 року до 06 квітня 2012 року місцем реєстрації позивача, згідно з копією його паспорта є квартира АДРЕСА_5 . Також ОСОБА_1 з 17 травня 2012 року до 03 жовтня 2014 року був зареєстровний за адресою: АДРЕСА_6 .
30 травня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який розірвано 30 серпня 2016 року.
02 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, яким були врегульовані майнові відносини між подружжям.
З 03 жовтня 2014 року до 19 березня 2015 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, а з 19 березня 2015 року до 23 жовтня 2015 року в квартирі АДРЕСА_2 .
10 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ майна подружжя та шлюбний договір.
З 23 жовтня 2015 року позивач зареєстрований по АДРЕСА_3 , при цьому встановлено, що за вказаною адресою відсутні будівлі, придатні для постійного проживання.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Авілової О. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.