У х в а л а
1 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 263/4637/18
Провадження № 14-126цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області), Маріупольського міського управління ГУ МВС України в Донецькій області (далі - Маріупольське МУ ГУ МВС України в Донецькій області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника під час виконання ним трудових обов`язків,
за касаційною скаргою позивачки на ухвалу Донецького апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року та
в с т а н о в и л а:
у квітні 2019 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь 1 000 000 грн як відшкодування завданої моральної шкоди.
Мотивувала позов такими обставинами:
- 21 жовтня 1996 року її єдиного сина - ОСОБА_2 (далі - син позивачки) - прийняли на службу до органів МВС України. Станом на травень 2014 року син позивачки мав спеціальне звання прапорщика міліції та працював на посаді молодшого інспектора зв`язку батальйону патрульної служби Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області; робоче місце сина позивачки знаходилось у першому корпусі адміністративної будівлі Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області за адресою: м. Маріуполь, вул. Георгіївська, 63 (далі - адмінбудівля);
- 8 травня 2014 року син позивачки заступив на добове чергування за посадою помічника оперативного чергового в адмінбудівлі; робоча зміна мала тривати до 09:00 ранку наступного дня;
- ІНФОРМАЦІЯ_1 приблизно з 09:00 до 10:00 в адмінбудівлі почалась перестрілка, яку надалі органи досудового розслідування кваліфікували як терористичний акт. Внаслідок останнього син позивачки отримав вогнестрільне кульове поранення. Декілька годин він перебував у напівпритомному стані в кабінеті "Сектор інформаційних технологій" на третьому поверсі адмінбудівлі, потребуючи невідкладної медичної допомоги. Близько 13:40 його доставили до лікарні, де він помер цього ж дня від отриманого поранення;
- згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи за надання своєчасної кваліфікованої медичної допомоги син позивачки міг лишитися живим;
- 2 червня 2014 року начальник ГУ МВС України в Донецькій області затвердив акт № 1 про нещасний випадок (форма Н-1), відповідно до якого причиною нещасного випадку визнана травма, одержана внаслідок протиправних дій інших осіб;
- за фактами подій, які ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулися в адмінбудівлі, розпочато низку кримінальних проваджень, об`єднаних надалі в одне - № 22015050000000135. Зараз це кримінальне провадження перебуває у провадженні суду, проте вирок ще не ухвалений. Дії осіб, щодо яких складено обвинувальний акт, кваліфіковані, зокрема, за частиною четвертою статті 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України) як терористичний акт, що призвів до загибелі людей. Особу, яка безпосередньо завдала вогнепального поранення сину, органи досудового розслідування не встановили;
- Центральне відділення Головного управління Національної поліції в Донецькій області проводить досудове розслідування кримінального провадження № 12016050770001266 від 5 квітня 2016 року за частиною третьою статті 136 КК України через ненадання допомоги сину позивачки, який перебував у небезпечному для життя стані, що призвело до його смерті;
- роботодавець, "функції" якого виконувало МВС України "в цілому", включаючи Маріупольське МУ ГУ МВС України в Донецькій області та ГУ МВС України в Донецькій області, не забезпечив сину позивачки належні, безпечні та здорові умови праці, що призвело до його загибелі. Він ніколи не проходив спеціальної підготовки для переміщення на посаду помічника оперативного чергового, з огляду на що, за переконанням позивачки, її син був неправомірно допущений до виконання відповідної роботи не за посадою без проходження спеціального навчання, інструктажу та без перевірки знань з охорони праці. Станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 син не був ознайомлений з планом оборони будівлі Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області, з правилами безпечної роботи в умовах оголошеної з квітня 2014 року антитерористичної операції на території Донецької області, правилами поведінки працівників на території міськвідділу міліції тощо; не мав достатньої кількості зброї та засобів індивідуального захисту або доступу до них; не знав, як має діяти кожен з підрозділів на випадок спроби збройного захоплення приміщення та на випадок поранення працівника міліції;
- моральні страждання позивачка обґрунтовує глибиною горя та душевного болю, який вона пережила через смерть сина. Досі позивачка не може відійти від отриманої внаслідок цього психологічної травми та змиритись зі смертю сина. Його втрата позбавила позивачку матеріальної та моральної підтримки. Враховуючи це, а також неможливість відновлення попереднього стану, позивачка оцінює завдану їй моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн, що відповідає характеру та глибині її моральних страждань.
27 березня 2019 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так:
- суд не має сумнівів у тому, що позивачці заподіяні моральні страждання через загибель єдиного сина внаслідок озброєного нападу на адмінбудівлю Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області ІНФОРМАЦІЯ_1; ця загибель є глибоким горем і, безперечно, спричинила позивачці душевні страждання, психологічні переживання, оскільки втрата рідної людини є найбільшою немайновою втратою, яку не можна жодним чином відновити;
- загальним принципом покладення на особу чи державу цивільно-правової відповідальності, зокрема з відшкодування моральної шкоди, є наявність всіх складових цивільного правопорушення;
- обґрунтовуючи вину відповідачів у загибелі її сина, позивачка вказала на грубе порушення вимог статті 153 Кодексу законів про працю України, статей 6 і 13 Закону України "Про охорону праці", відповідно до яких на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні та нешкідливі умови праці, відповідальність за забезпечення яких покладається на власника або уповноважений ним орган. На переконання позивачки, її син не був ознайомлений з планом оборони адмінбудівлі Маріупольського МУ ГУ МВС України, не мав достатньої кількості зброї та засобів індивідуального захисту, був переміщений на посаду помічника оперативного чергового без підготовки до такої діяльності. Однак немає належних доказів, які б об`єктивно підтверджували обґрунтованість таких тверджень позивачки;
- перебування сина позивачки в адмінбудівлі Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області ІНФОРМАЦІЯ_1 було зумовлене виконанням ним його посадових обов`язків, а загибель під час такого виконання не має прямого зв`язку з будь-якими діями (бездіяльністю) роботодавця, а тому не підтверджує наявність вини Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області у загибелі сина позивачки.
24 вересня 2019 року позивачка подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просила його скасувати й ухвалити нове рішення - про задоволення позову в повному обсязі. В апеляційній скарзі заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вказавши таке:
- позивачка не подала апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду першої інстанції, оскільки не мала коштів для оплати послуг обраного нею адвоката для підготовки апеляційної скарги;
- позивачка проживає одна та не має родичів, які би могли надати їй матеріальну допомогу;
- розмір її пенсії станом на квітень 2019 року складав 2 281,57 грн (з липня 2019 року - 2 547,40 грн), а інші доходи у неї відсутні;
- у грудні 2018 року позивачку позбавили субсидії;
- з огляду на складність справи, відсутність у позивачки спеціальної освіти та навичок роботи з комп`ютером, вона не могла скласти апеляційну скаргу без допомоги обраного нею адвоката;
- позивачка як потерпіла також бере участь у багаторічному розгляді судом першої інстанції справи № 264/1688/15-к; після судових засідань у тій справі в позивачки взагалі зникає бажання звертатися до судів.
27 вересня 2019 року суддя Донецького апеляційного суду постановив ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху з огляду на таке:
- повний текст рішення суду першої інстанції підготовлений 5 квітня 2019 року; його копію позивачка особисто отримала 11 квітня 2019 року і цього дня ознайомилася з матеріалами справи;
- апеляційну скаргу подала до суду апеляційної інстанції 24 вересня 2019 року, тобто майже через 6 місяців;
- відповідно до договору про надання правової допомоги від 11 травня 2018 року, який позивачка уклала з адвокатом Остапенком Андрієм Ігоровичем і який діє до 31 грудня 2019 року (далі - договір), адвокат безкоштовно надає правову допомогу з представництва та захисту інтересів позивачки в Жовтневому районному суді м. Маріуполя Донецької області, Апеляційному суді Донецької області, Верховному Суді, органах державної виконавчої служби в цивільній справі за позовом позивачки про відшкодування моральної шкоди;
- з огляду на обставини справи та досліджені матеріали, вказані позивачкою підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можна визнати поважними, оскільки вони не підтверджують існування об`єктивних та непереборних труднощів для своєчасного подання апеляційної скарги у межах встановленого процесуального строку.
4 жовтня 2019 року позивачка подала до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Мотивувала поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження так:
- апеляційну скаргу не подала протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, оскільки не мала коштів, щоб оплатити послуги з підготовки такої скарги обраним адвокатом;
- 11 травня 2018 року позивачка уклала з адвокатом договір, у пункті 3.1 якого дійсно вказано про те, що правова допомога надається позивачці безкоштовно. Проте 30 січня 2019 року сторони уклали додаткову угоду до договору та внесли зміни до пункту 3.1 договору, виклавши його у новій редакції, що передбачає встановлення фіксованого розміру гонорару адвоката (зокрема, вартість складання апеляційної скарги становить 3 000 грн, участі в судовому засіданні - 500 грн). Копію цієї додаткової угоди не долучали до матеріалів справи, оскільки вона стосувалася виключно гонорару адвоката та не впливала на обсяг повноважень представника, строк дії договору й інші обставини, які мають процесуальне значення;
- обраний позивачкою адвокат не працює і не працював у системі безоплатної правової допомоги (держава не оплачувала та не оплачує його роботу); він спершу надавав правову допомогу позивачці на умовах pro bono (безкоштовно) через особливий характер її питання (загибель сина) та через дружні відносини, які існують між ними;
- з огляду на складність справи, відсутність у позивачки спеціальної освіти та навичок роботи з комп`ютером вона не могла скласти апеляційну скаргу без допомоги обраного нею адвоката. Але, починаючи з березня 2019 року, не мала можливості сплачувати за його послуги, зокрема з підготовки апеляційної скарги, насамперед через зростання тарифів на комунальні послуги та через позбавлення позивачки субсидії;
- позивачка як потерпіла бере участь у справі № 264/1688/15-к, яку майже три роки розглядає суд першої інстанції. Після судових засідань у тій справі в позивачки зникає бажання звертатися до судів, а як літня людина вона має багато хронічних захворювань, що істотно впливають на здатність займатися судовими справами.
9 жовтня 2019 року суддя Донецького апеляційного суду постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивачки. Мотивував ухвалу так:
- згідно з договором і копією ордеру від 11 травня 2018 року немає будь-яких застережень і обмежень щодо представництва адвокатом інтересів позивачки. Отже, адвокат не мав перешкод у підготовці апеляційної скарги. Добросовісність учасників судового процесу полягає, зокрема, у тому, щоби, будучи обізнаними із судовими процедурами, правами й обов`язками, правилами поведінки, виконувати відповідні норми. Інша поведінка за певних обставин може означати зловживання особою її процесуальними правами;
- неподання апеляційної скарги впродовж майже 6 місяців після отримання копії рішення суду й ознайомлення з матеріалами справи підтверджує недобросовісну поведінку як особи, яка подала таку скаргу, так і її представника, який має достатній життєвий і професійний досвід, знання у сфері права, а тому повинен був знати про встановлений процесуальним законодавством строк для апеляційного оскарження;
- відсутні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки у заяві, поданій на виконання вимог ухвали суду про усунення недоліків, позивачка не навела поважних причин пропуску такого строку, які могли би підтверджувати наявність непереборних обставин неподання апеляційної скарги у передбачений процесуальним законом строк і виправдати пропуск останнього.
У листопаді 2019 року позивачка подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу для вирішення питання про відкриття провадження до суду апеляційної інстанції. Мотивує касаційну скаргу так:
- суд апеляційної інстанції всупереч частині третій статті 354 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не поновив позивачці строк на апеляційне оскарження за наявності поважних для цього причин;