У Х В А Л А
31 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/605/18
Провадження № 11-220заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вища рада правосуддя, про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, відшкодування моральної шкоди,
УСТАНОВИЛА:
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом про визнання дій та бездіяльності ВККС протиправними; визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 26 квітня 2018 року № 544/ко-18 про невідповідність судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді; стягнення моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 2 липня 2020 року провадження у справі за позовомОСОБА_1 закрив з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, 14 липня 2020 року адвокат Худяков А.Г. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу через Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушує питання про скасування цього рішення та направлення справи для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Положеннями частини третьої статті 292 КАС визначено, що Велика Палата Верховного Суду переглядає в апеляційному порядку судові рішення Верховного Суду, ухвалені ним як судом першої інстанції.
Апеляційна скарга подана із дотриманням передбаченого статтею 297 КАС порядку, за формою та змістом відповідає вимогам статті 296 цього Кодексу. Підстав для залишення апеляційної скарги без руху, її повернення чи відмови у відкритті апеляційного провадження немає.
З доповіді судді-доповідача вбачається, що виконано необхідні дії для підготовки справи до апеляційного розгляду, передбачені статтею 306 КАС. Потреби у проведенні додаткових підготовчих дій, як і перешкод для призначення справи до розгляду не встановлено.
Шодо заяленого клопотання адвоката Худякова А. Г. в інтересах ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю слід зазначити таке.
Відповідно до частини третьої статті 311 КАС Велика Палата Верховного Суду як суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження), якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають участі сторін.
З огляду на те, що предметом перегляду в цій справі є ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі, а також ураховуючи характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін, на переконання Великої Палати Верховного Суду справа згідно з частиною третьою статті 311 КАС може бути розглянута Великою Палатою Верховного Суду у порядку письмового провадження.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.