Постанова
іменем України
29 січня 2019 року
м. Київ
справа № 761/20890/15-к
провадження № 51-5038км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
при секретарі Батку Є.І.,
за участю прокурора Гарумової В.М.,
захисника Диканя П.О.
і виправданого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора Столярчука Ю.В. на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42014000000000907,за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Броварів Київської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинним і виправдано за ч. 3 ст. 190 КК за недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_1 обвинувачувався органом досудового слідства у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві), вчиненому у великих розмірах на суму 290 600 грн.
Так, згідно з обвинувальним актом восени 2014 року ОСОБА_1 як заступник директора публічного акціонерного товариства "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міста та селищ України "УкрНДІінжпроект" (далі - ПАТ "УкрНДІінжпроект") у власному службовому кабінеті, що на вул. Тургенівській, 38 у м. Києві, у шахрайський спосіб 24 вересня і 24 листопада одержав від головного енергетика приватного акціонерного товариства "Племінний завод "Агро-Регіон" (далі - ПрАТ "ПЗ "Агро-Регіон") ОСОБА_2 20 000 доларів США двома частинами, відповідно 5 000 і 15 000 доларів США (64 000 і 225 900 грн), нібито для передачі як неправомірної вигоди службовим особам державних установ та організацій за сприяння в отриманні ПрАТ "ПЗ "Агро-Регіон" дозволу від Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Мінрегіонбуд) на встановлення та підключення газових резервуарів у с. Лихолітки Козелецького району Чернігівської області, а також за сприяння в погодженні з Мінрегіонбуд, Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України (далі - Держгірпромнагляд) та Державною службою України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС) Концепції щодо влаштування вказаної резервної системи газозабезпечення.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що сторона обвинувачення не надала суду такої сукупності достовірних доказів, отриманих із додержанням законодавства, яких було б достатньо для безспірного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення: об`єктивної та суб`єктивної сторони злочину - заволодіння шляхом обману майном потерпілого у великих розмірах, у зв`язку з чим виправдав ОСОБА_1 на підставі, передбаченій п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки не доведено, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК.
Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 22 грудня 2017 року залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без змін.
Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі заступник Генерального прокурора Столярчук Ю.В. просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду незаконними і необґрунтованими у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК, оскільки апеляційний суд, не перевірив і не дав вичерпних та переконливих відповідей на всі доводи апеляційної скарги прокурора щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог статей 23, 89, 94 КПК і невідповідності його висновків про виправдання ОСОБА_1 фактичним обставинам справи, не зазначив підстав, на яких визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою. Вказує, що досудове розслідування було проведено з дотриманням вимог КПК. На підтвердження своїх доводів прокурор просив апеляційний суд долучити до матеріалів провадження та дослідити речові докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, а саме гроші, вилучені в ОСОБА_1 24 листопада 2014 року під час особистого обшуку, із залученням експерта зі спеціальним обладнанням, яке дало б змогу встановити походження люмінесцентних матеріалів на зазначених грошових купюрах, а також інші документи, надані ним з метою підтвердження легітимності проведення досудового розслідування та доведення наявності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. Проте, на думку заступника Генерального прокурора Столярчука Ю.В., суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК відмовив прокурору в задоволенні цього клопотання. Зазначає, що висновок суду першої інстанції не містить належного аналізу та спростування наданих стороною обвинувачення доказів, судом допущено вибірковість в оцінці доказів без належної правової оцінки всіх досліджених доказів у їхній сукупності, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК. Звертає увагу, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 94 КПК і за наявності суперечливих доказів (показань свідка ОСОБА_2 і обвинуваченого ОСОБА_1 ), які мають істотне значення для висновків, взяв до уваги показання ОСОБА_1 і відкинув показання ОСОБА_2 . Крім того, всупереч вимогам статей 85 і 86 КПК суд першої інстанції визнав недопустимими ряд доказів у справі, зокрема, доручення на проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчими Генеральної прокуратури України від 16 вересня та 18 листопада 2014 року (т. 3, а. с. 95-96, а. с. 12-14), фактичні дані, що містяться в протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій із контролю за вчиненням злочину від 29 вересня та 24 листопада 2014 року (т. 3, а. с. 105-109, а. с. 114-117), дані протоколів огляду та вручення грошових коштів від 24 вересня і 24 листопада 2014 року (т. 1, а. с. 96-147, а. с. 148-188), а також дані, які зафіксовано в протоколі обшуку службового кабінету ОСОБА_1 від 24 листопада 2014 року (т. 1, а. с. 200-205).
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Гарумова В.М. просила задовольнити касаційну скаргу заступника Генерального прокурора Столярчука Ю.В., скасувавши вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року і призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Виправданий ОСОБА_1 і його захисник Дикань П.О. подали заперечення на касаційну скаргу прокурора. У судовому засіданні вони просили залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження і при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, якщо у кримінальному провадженні не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу таке судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.
В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суди першої та апеляційної інстанцій дотримались вказаних вимог закону.
З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення.
Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Очевидно, що предмет доказування в конкретному кримінальному провадженні, тобто сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідно для вирішення кримінального провадження, залежить від того, у вчиненні якого саме кримінального правопорушення обвинувачується особа, оскільки кримінальні правопорушення різняться за об`єктом, об`єктивною та суб`єктивною сторонами, суб`єктом. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
З матеріалів справи вбачається, що кримінальне провадження №42014000000000907 було розпочато 05 вересня 2014 року за ч. 3 ст. 368 КК за фактом виявлення правоохоронними органами вимагання неправомірної вигоди службовими особами центрального органу виконавчої влади та державного підприємства у громадянина ОСОБА_5 за сприяння у вирішенні питання про надання дозвільних документів (т. 5, а. с. 37).
25 листопада 2014 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК, тобто у пособництві в одержанні службовою особою неправомірної вигоди. У цей же день, 25 листопада 2014 року, було повідомлено службовій особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, тобто в одержанні неправомірної вигоди.
Постановою прокурора від 21 липня 2015 року кримінальне провадження щодо службової особи Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України було закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати (т. 3, а. с. 197-200).
21 липня 2015 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК. Згідно обвинувального акту, затвердженого 23 липня 2015 року, ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК, тобто у зловживанні впливом, а саме одержанні від представника ПАТ "УкрНДІінжпроект" ОСОБА_2 неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди. Саме за цим обвинуваченням обвинувальний акт було направлено до суду першої інстанції.
Судове провадження за вказаним вище обвинуваченням здійснювалося в суді першої інстанції з 5 серпня 2015 року по 28 вересня 2016 року. 28 вересня 2016 року прокурор заявив у судовому засіданні, що відповідно до вимог ст. 338 КПК змінює обвинувачення ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 369-2 КК на ч. 3 ст. 190 КК і оголосив новий обвинувальний акт. 26 жовтня 2016 року прокурор ще раз змінив обвинувальний акт у межах обвинувачення за ч. 3 ст. 190 КК.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 338 КПК прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. В обвинувальному акті, затвердженому 24 вересня 2016 року і поданому до суду 28 вересня 2016 року, прокурор зазначив, що у ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження факти щодо здійснення ОСОБА_1 впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднаного з вимаганням такої вигоди.
Обвинувачуючи ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК у заволодінні чужим майном шляхом обману, прокурор в обвинувальному акті зазначив, що обманні дії полягали у створенні у представника ПАТ "УкрНДІінжпроект" ОСОБА_2 враження, що отримані від останнього гроші обвинувачений не привласнить, а передасть у якості хабара (неправомірної вигоди) службовим особам Мінрегіонбуду, ДСНС та Держгіпронагляду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з формулюванням попереднього обвинувачення за ч. 3 ст. 369-2 КК ОСОБА_1 одержав від ОСОБА_2 гроші для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а ОСОБА_2, передаючи гроші обвинуваченому, розумів, що вони призначені особисто ОСОБА_3 за вчинення таких неправомірних дій (т.1, а. с. 13-14).
Таким чином, у кримінальному провадженні істотно змінився предмет доказування, оскільки нове обвинувачення містило нові обставини, які підлягали доведенню: