Постанова
Іменем України
31 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 476/988/17
провадження № 61-2532св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Малоукраїнська сільська рада Єланецького району Миколаївської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області у складі судді Чернякової Н. В. від 05 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., від 14 грудня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Малоукраїнської сільської ради Єланецького району Миколаївської області про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3, після смерті якої стало відомо про існування заповіту, складеного останньою 08 листопада 2016 року та посвідченого секретарем Малоукраїнської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, згідно з яким все своє майно, належне їй на день смерті, вона заповіла ОСОБА_2 . Вважала, що вищевказаний заповіт складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, оскільки він був посвідчений поза межами нотаріального округу Малоукраїнської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, за відсутності свідків, в присутності яких у зв`язку з тяжкою хворобою мав посвідчуватись заповіт, та особи, яка була уповноважена заповідачем на підпис заповіту.
Враховуючи викладене вище, позивач просила визнати вищевказаний заповіт недійсним та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 05 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що позивач не є особою, права, свободи чи законні інтереси якої порушено та підлягають судовому захисту у розумінні положень частини першої статті 4 ЦПК України, оскільки вона не прийняла спадщину після своєї матері ОСОБА_3 . Так, ОСОБА_1 не зверталась із відповідною заявою до нотаріальної контори, не проживала постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини їй відмовлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не встановили у повному обсязі фактичні обставини справи, не надали належної оцінки поданими сторонами доказам. Вказує, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, визначених частиною першою статті 1257 ЦК України. Крім того, судами не з`ясовано коло спадкоємців, які б могли прийняти спадщину за законом та не залучено їх до участі у розгляді справи.
Відзив на касаційну скаргу
У квітні 2019 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , 1978 року народження, є донькою ОСОБА_3, якапомерла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7, 11, 12).
ОСОБА_2 , 1988 року народження, є сином ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_4 ) - дочки спадкодавця, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 100-104).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне їй майно - земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 11,00 га, що розташована на території Малоукраїнської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з присадибною земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку площею 0,25 га та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,11 га. Це майно ОСОБА_3 заповіла своєму онуку ОСОБА_2, що підтверджується заповітом від 08 листопада 2016 року, посвідченим секретарем Малоукраїнської сільської ради Єланецького району Миколаївської області (а. с. 91).
Відповідно до довідки сільської ради від 23 лютого 2017 року спадкодавець ОСОБА_3 була зареєстрована одна за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.90).
05 травня 2017 року з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернувся онук спадкодавця, ОСОБА_2, за якою заведена спадкова справа № 18/2017 (а. с. 84-116).
Інші спадкоємці, в тому числі і ОСОБА_1, у визначений цивільним законодавством строк, із заявами про прийняття спадщини не зверталися та постійно із спадкодавцем ОСОБА_3 не проживали.
Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2019 року (справа № 476/1101/18), що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (частина перша статті 1261 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частини перша, третя статті 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша, друга статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно із частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.